Сучасні концепції діагностики ушкоджень задньолатерального кута колінного суглоба

Abstract

Ушкодження задньолатерального кута колінного суглоба (ЗЛККС) зазвичай не виявляються спочатку, і для діагностики та лікування потрібне повне розуміння функціональних взаємодій їхніх структур, а також збір конкретного анамнезу та повне фізичне обстеження. Мета. Систематизувати сучасні уявлення про анатомію, біомеханіку та діагностику ушкоджень ЗЛККС й окреслити шляхи удосконалення діагностичного алгоритму. Методи. Проведено огляд публікацій з баз PubMed, Scopus і Google Scholar щодо анатомо-біомеханічним особливостей, клінічних проявів, методам візуалізації та класифікацій ушкоджень ЗЛККС. Результати. Визначено, що латеральна колатеральна, підколінно-малогомілкова зв’язки, підколінний сухожилок, задньобокова капсула та м’язово-сухожилкові комплекси є ключовими статичними й динамічними стабілізаторами, які протидіють варусно-му навантаженню та задньолатеральній ротації великогомілкової кістки. Ушкодження структур ЗЛККС рідко бувають ізольованими, частіше поєднуються з розривами схрещених зв’язок і за відсутності своєчасної діагностики призводять до хронічної нестабільності та перевантаження медіального відділу коліна. Клінічні стрес-тести та стрес-рентгенографія дозволяють орієнтовно оцінити ступінь нестабільності, проте наявні класифікації не повністю відображають варіанти ушкодження й їх комбінації, а чутливість МРТ, особливо в хронічному періоді, залишається недостатньою. Висновки. Діагностика ушкоджень ЗЛККС потребує стандартизованого багатокомпонентного підходу з чіткою ідентифікацією уражених структур. Перспективним напрямом є створення інтегрованого диференційованого алгоритму з використанням методів машинного навчання та штучного інтелекту для підвищення точності ранньої діагностики й оптимізації лікувальної тактики. Injuries to the posterolateral corner (PLC) of the knee are usually not initially apparent, and diagnosis and treatment require a full understanding of the functional interactions of their structures, as well as a specific history and complete physical examination. Objective. To summarize current concepts regarding the anatomy, biomechanics, and diagnosis of PLC injuries of the knee and to outline directions for improving the diagnostic algorithm. Materials and methods. A narrative review of publications indexed in PubMed, Scopus, and Google Scholar was conducted, focusing on anatomical and biomechanical characteristics, clinical manifestations, imaging modalities, and classification systems for PLC injuries. Results. The lateral collateral ligament, popliteofibular ligament, popliteus tendon, posterolateral capsule, and associated musculotendinous complexes were identified as the key static and dynamic stabilizers resisting varus stress and external rotation of the tibia. PLC injuries are rarely isolated; more commonly, they occur in combination with anterior or posterior cruciate ligament tears and, if not diagnosed in a timely manner, lead to chronic instability and increased load on the medial compartment of the knee. Clinical stress tests and varus stress radiography provide an approximate assessment of instability; however, existing classification systems do not fully capture the variety of injury patterns and their combinations, while the sensitivity of conventional MRI, particularly in chronic cases, remains limited. Arthroscopy may serve as an additional method for intra-articular evaluation. Conclusions. Accurate diagnosis of PLC injuries requires a standardized, multimodal approach with precise identification of the injured structures. The development of an integrated, differentiated diagnostic algorithm supported by machine-learning-based artificial intelligence tools appears to be a promising strategy for improving early detection and optimizing treatment planning.