Laparoscopy for the management of penetrating and blunt abdominal trauma (a systematic review)

Abstract

The role of diagnostic and therapeutic laparoscopy in abdominal trauma has expanded over the last decade, but indications, safety, and comparative effectiveness versus laparotomy remain debated. Recent data, including large multicentre cohorts and updated meta-analyses, justify a focused synthesis. Aim. To systematically review contemporary evidence on the effectiveness and safety of laparoscopy for the management of penetrating and blunt abdominal trauma, including case reports published over the last five years. Materials and methods. Following PRISMA 2020 guidance, we searched PubMed / MEDLINE, Embase, Scopus, Web of Science, Cochrane Library, and Google Scholar. We included prospective/retrospective clinical studies and case series evaluating laparoscopy in abdominal trauma. Primary outcomes included non-therapeutic laparotomy (NTL) rates, missed injuries, complications, conversion rates, length of stay (LOS), and mortality. Risk of bias was assessed using ROBINS-I for non-randomized studies and descriptive appraisal for case reports. Results. The search has identified two recent systematic reviews / meta-analyses on abdominal trauma (one blunt-specific, one mixed blunt/penetrating), several cohort / propensity-matched studies (including large registry analyses), and multiple single-center series and case reports published during 2020–2025. Laparoscopy in hemodynamically stable trauma patients consistently reduced NTL (19 % absolute reduction in a large single-center series) and postoperative complications and shortened LOS compared with laparotomy, without increasing missed injuries or mortality. Multicenter registry data for blunt trauma and recent retrospective cohorts showed that laparoscopic intervention in selected patients did not increase in-hospital mortality and was associated with acceptable conversion and complication rates. Case reports and small series document successful laparoscopic management of complex injuries (diaphragmatic rupture, hollow viscus injuries, colon trauma, post-traumatic hernias) in both blunt and penetrating mechanisms, with low morbidity in carefully selected patients. Conclusions. The accumulated evidence strongly supports the role of laparoscopy in the management of penetrating and blunt abdominal trauma in hemodynamically stable patients. The use of laparoscopy in trauma management significantly reduces the rate of non-therapeutic laparotomies and postoperative complications and shortens hospital stays. Laparoscopy for abdominal trauma maintains very low rates of missed injuries and mortality when applied with strict patient selection and surgeon expertise. Роль діагностичної та лікувальної лапароскопії при травмах черевної порожнини за останні десять років посилилася, але показання, безпека та порівняльна ефективність щодо лапаротомії залишаються предметом дискусій. Останні дані, включаючи результати великих багатоцентрових когортних досліджень та найновіших метааналізів, визначають доцільність цього огляду. Мета роботи – переглянути результати сучасних досліджень з приводу ефективності та безпеки лапароскопії під час лікування проникних і тупих травм черевної порожнини, включаючи звіти про клінічні випадки, за останні 5 років. Матеріали і методи. Дотримуючись рекомендацій PRISMA 2020, здійснили пошук в PubMed / MEDLINE, Embase, Scopus, Web of Science, Cochrane Library та Google Scholar. До огляду включили проспективні та ретроспективні клінічні дослідження та звіти / серії випадків, що оцінюють лапароскопію при проникних або тупих травмах черевної порожнини. Первинні дані – експлоративна лапаротомія, пропущені травми, ускладнення, конверсія на лапаротомію, тривалість перебування в стаціонарі та смертність. Ризик систематичної помилки оцінювали за допомогою ROBINS-I для нерандомізованих досліджень. Результати. У результаті пошуку виявили два нещодавні систематичні огляди / метааналізи травм черевної порожнини (один – специфічний для тупих травм, один – змішаний для тупих / проникних травм), кілька когортних досліджень і численні одноцентрові серії та звіти про клінічні випадки, опубліковані протягом 2020–2025 років. Лапароскопія у гемодинамічно стабільних пацієнтів із травмами послідовно зменшувала експлоративну лапаротомію (наприклад, ~19 % абсолютне зниження у великій одноцентровій серії) та післяопераційні ускладнення, а також скорочувала тривалість перебування в стаціонарі порівняно з лапаротомією без збільшення пропущених травм або підвищення показників смертності. Дані багатоцентрового реєстру для тупих травм і нещодавні ретроспективні когортні дослідження показали, що лапароскопічне втручання у відібраних пацієнтів не збільшувало показники смертності та асоційоване з прийнятними показниками конверсії та ускладнень. У звітах про клінічні випадки та невеликих серіях досліджень задокументовано успішне лапароскопічне лікування складних травм (наприклад, розрив діафрагми, травми порожнистих органів, травми товстої кишки, посттравматичні грижі) і при тупих, і при проникних механізмах, з низькою частотою ускладнень у ретельно відібраних пацієнтів. Висновки. Накопичені дані підтверджують роль лапароскопії в лікуванні проникних і тупих травм живота у гемодинамічно стабільних пацієнтів. Використання лапароскопії в лікуванні травм значно знижує частоту експлоративних лапаротомій і післяопераційних ускладнень, а також скорочує тривалість перебування в лікарні. Лапароскопія при травмах живота асоційована з дуже низькими показниками пропущених травм і смертності за умови ретельного відбору пацієнтів та наявності достатнього досвіду в хірурга.