Clinical case of rifampicin-resistant tuberculous meningitis in a child: features of diagnosis, management and outcomes

Abstract

Aim: to demonstrate, based on an original clinical observation, the features of diagnosis, clinical management, and outcomes of rifampicin-resistant tuberculous meningitis in a child. Materials and methods. A clinical case of rifampicin-resistant tuberculous meningitis in a child treated in the Pediatric Unit at the clinical base of the Department of Phthisiology and Pulmonology of Zaporizhzhia State Medical and Pharmaceutical University, located at the Public Non-Profit Enterprise “Zaporizhzhia Regional Clinical and Diagnostic Center of Phthisiology and Pulmonology” of the Zaporizhzhia Regional Council. Results. A child was admitted to the Pediatric Unit from the pediatric intensive care unit (ICU) with a diagnosis of acute tuberculous meningitis. The diagnosis was confirmed by cerebrospinal fluid analysis using the Xpert MTB/RIF Ultra assay, which detected Mycobacterium tuberculosis resistant to the first-line antituberculous medication rifampicin. At the time of transfer, chest radiography revealed no pulmonary abnormalities. Brain magnetic resonance imaging showed no focal pathology. During further evaluation, the child’s mother was diagnosed with chemoresistant tuberculosis. The child received antituberculous and symptomatic therapy prescribed by a neurologist in the ICU for more than four months. During follow-up, chest computed tomography revealed disseminated pulmonary involvement. Following completion of treatment, the child was cured; however, epileptic syndrome developed, requiring lifelong therapy. Conclusions. Delayed diagnosis of tuberculous meningitis in children is a major risk factor for disability. The clinical presentation is nonspecific, with manifestations typically occurring at later stages of the disease. Management requires combined antituberculous, hormonal, and symptomatic therapy and close cooperation among physicians of various specialties. Rapid and timely diagnosis, screening of at-risk groups, and effective treatment significantly improve prognosis and reduce mortality and disability. Мета роботи – на прикладі власного клінічного спостереження навести особливості діагностики, клінічного ведення та описати наслідки рифампіцин-стійкого туберкульозного менінгіту у дитини. Матеріали і методи. Наведено клінічний випадок власного спостереження діагностики, клінічного ведення та наслідків рифампіцин-стійкого туберкульозного менінгіту у дитини, яка перебувала на лікуванні у дитячому відділенні Комунального некомерційного підприємства «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Запорізької обласної ради – на клінічній базі кафедри фтизіатрії і пульмонології Запорізького державного медико-фармацевтичного університету. Результати. До дитячого відділення дитина надійшла з відділення анестезіології та інтенсивної терапії дитячої лікарні. Діагноз гострого туберкульозного менінгіту підтверджено результатом дослідження спинномозкової рідини, що здійснене методом Xpert MTB/RIF Ultra, виявлено мікобактерії туберкульозу, стійкі до протитуберкульозного препарату першого ряду – рифампіцину. На час переведення пацієнта, за даними рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини, змін у легенях не виявлено. За даними магнітно-резонансної томографії головного мозку, осередкової патології також не виявлено. У процесі дообстеження в матері виявили туберкульоз, стійкий до ізоніазиду та рифампіцину. Понад 4 місяці дитина отримувала протитуберкульозну та симптоматичну терапію, призначену неврологом, в умовах відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Після контрольного обстеження, за даними комп’ютерної томографії, в дитини виявлено дисемінований процес у легенях. Після завершення лікування дитина одужала, однак сформувалися епілептичний статус і когнітивний дефіцит, що потребують пожиттєвої терапії. Висновки. Несвоєчасна діагностика туберкульозного менінгіту є фактором ризику інвалідизації дитячого населення. Клінічна картина неспецифічна, маніфестація зазвичай відбувається на останніх стадіях захворювання. Ведення таких пацієнтів передбачає протитуберкульозну, гормональну та симптоматичну терапію, а також залучення лікарів різних спеціальностей. Швидка та своєчасна діагностика, робота з дітьми із груп ризику та ефективне лікування сприяють покращенню прогнозу, зниженню показників смертності та інвалідизації.