On the problem of conceptualizing the phenomenon of internet addiction in modern conditions

Abstract

The article presents the results of conceptualizing the Internet addiction phenomenon in contemporary discourse. Internet addiction remains a debated behavioral issue, lacking formal recognition in DSM-5 and ICD-11. Digital interactions, once seen as excessive, are now integral to daily life, challenging traditional diagnostic criteria. Overuse, once pathological, now ensures access to work, education, and social connectivity. The COVID-19 pandemic and Ukraine’s wartime reliance on digital infrastructure highlight internet use as an adaptive mechanism rather than a pathology. Digital engagement facilitates communication, logistics, and education, making time-based addiction assessments obsolete. Algorithmic content personalization, social media reinforcement, and digital platform gamification drive compulsive use, reinforcing engagement through psychological rewards and emotional manipulation. Algorithmic recommendation systems shape cognitive processing, fostering echo-chambers and filter-bubbles, limiting exposure to diverse viewpoints, and intensifying ideological polarization. Social media encourages social comparison, influencing self-esteem and body image through curated content, while personalized marketing reinforces behavioral patterns, shaping consumption habits. Despite concerns, digital platforms enable social connectivity, crisis response, and cognitive engagement. Addressing internet addiction requires understanding algorithmic influence, behavioral reinforcement, and digital literacy. Future research should focus on ethical algorithmic frameworks that prioritize user autonomy and psychological well-being, recognizing the dual nature of internet use as both adaptive and potentially compulsive. статті представлено результати концептуалізації феномену інтернет- залежності в сучасному дискурсі. Інтернет-залежність залишається дискусійним поведінковим явищем, яке не має офіційного визнання у DSM-5 та ICD-11. Цифрові взаємодії, які раніше розглядалися як надмірні, нині стали невід’ємною частиною повсякденного життя, що ускладнює використання традиційних діагностичних критеріїв. Надмірне використання, яке раніше вважалося патологічним, нині забезпечує доступ до роботи, освіти та соціальних зв’язків. Пандемія COVID-19 та залежність України від цифрової інфраструктури в умовах війни підкреслюють інтернет як адаптивний механізм, а не патологію. Цифрова взаємодія сприяє комунікації, логістиці та освіті, що робить оцінку інтернет-залежності на основі часу використання застарілою. Алгоритмічна персоналізація контенту, підкріплення через соціальні мережі та гейміфікація цифрових платформ сприяють компульсивному використанню, посилюючи залученість через психологічні винагороди та емоційну маніпуляцію. Алгоритмічні системи рекомендацій формують когнітивне оброблення інформації, створюючи ефект «ехо-камер» і «фільтр-бульбашок», обмежуючи доступ до різноманітних поглядів та посилюючи ідеологічну поляризацію. Соціальні мережі стимулюють соціальне порівняння, впливаючи на самооцінку та сприйняття власного тіла через спеціально відібраний контент, тоді як персоналізований маркетинг закріплює поведінкові моделі, формуючи споживчі звички. Попри занепокоєння, цифрові платформи забезпечують соціальну взаємодію, реагування на кризові ситуації та когнітивну активність. Розв’язання проблеми інтернет-залежності вимагає розуміння впливу алгоритмів, поведінкових підкріплень і цифрової грамотності. Майбутні дослідження мають бути присвячені етичним алгоритмічним рамкам, що пріоритизують автономію користувачів та психологічне благополуччя, визнаючи подвійний характер використання інтернету як адаптивного, але потенційно компульсивного явища.