Вірогідність ускладнень комплексного лікування пацієнтів 18-35 років із зубощелепною аномалією ІІ класу при відсутності цефалометричних показників ймовірності рецидиву

Abstract

Актуальність. Останнім часом спостерігається збільшення кількості дорослих пацієнтів, що звертаються за ортодонтичним лікуванням. Встановлення рекомендацій та розуміння біомеханічних перспектив систем апаратів і вибору методу лікування в ортодонтичній практиці є важливими для вирішення проблеми неякісного лікування. Мета роботи – дослідити вірогідність рецидиву в пацієнтів 18–35 років з аномалією прикусу ІІ класу без цефалометричних показників ймовірності рецидиву. Матеріал і методи. У дослідження було включено 42 пацієнти віком 18–35 років з аномалією прикусу ІІ класу, яких було розподілено на дві групи. До 1-ї групи увійшли пацієнти з високим ризиком рецидиву, тоді як до 2-ї групи – пацієнти без прогностичних ознак його розвитку. Статистичний аналіз результатів проводили у програмах «Statistica» та «MS Excel 2010». Нормальність розподілу перевірено за допомогою критерію Колмогорова–Смірнова. Оцінювали ймовірність рецидиву після лікування за допомогою методу аналізу ризиків. Відмінності вважали статистично значущими на рівні p < 0,05. Результати. При лікуванні трансверзального звуження верхньої щелепи хірургічними методами у пацієнтів дорослого віку з патологією ІІ класу, значення відносного ризику співвідношення шансів дорівнює «0», що свідчить про високу ефективність. Було відзначено, що не завжди відсутність значень цефалометричних показників, що вказують на високий ризик рецидиву, гарантує якісне лікування. У пацієнтів без цефалометричних прогнозів до рецидиву після апаратного лікування абсолютний ризик рецидиву або невдалого лікування складає 0,389. Background. Recently, there has been an increase in the number of adult patients seeking orthodontic treatment. Establishing recommendations and understanding the biomechanical prospects of appliance systems and the choice of treatment methods in orthodontic practice are important for solving the problem of poor-quality treatment. Purpose – to investigate the likelihood of relapse in patients aged 18–35 years with Class II malocclusion without cephalometric indicators of relapse probability. Material and Methods. Forty-two patients aged 18–35 years with Class II malocclusion were divided into two groups. Group I included patients with a high risk of recurrence, while Group II included patients without prognostic signs of recurrence. Statistical analysis of the results was performed using Statistica and MS Excel 2010 software. The normality of the distribution was tested using the Kolmogorov–Smirnov test. The probability of recurrence after treatment was assessed using risk analysis. Differences were considered statistically significant at p < 0.05. Results. When treating transverse narrowing of the upper jaw using surgical methods in adult patients with class II malocclusion, the relative risk odds ratio is equal to «0», which indicates high effectiveness. It was noted that the absence of cephalometric indicators indicating a high risk of recurrence does not always guarantee high-quality treatment. In patients without cephalometric predictions of recurrence after orthodontic treatment, the absolute risk of recurrence or treatment failure is 0.389.