Розвиток фармацевтичної освіти в США

Abstract

статті висвітлено основні етапи розвитку фармацевтичної освіти у Сполучених Штатах Америки та проаналізовано трансформацію її змісту відповідно до еволюції професійної ролі фармацевта. Обґрунтовано, що звернення до історичного досвіду фармацевтичної освіти є важливим чинником формування професійної ідентичності та компетентності майбутніх фахівців, а також необхідним елементом акредитаційних вимог освітніх програм підготовки доктора фармації. На основі аналізу наукових джерел і рекомендацій професійних організацій систематизовано періодизацію розвитку американської освіти – від доінстутиційного періоду аптечного учнівства до сучасного клініко-провайдерського періоду. Показано, що становлення університетської моделі підготовки, стандартизація навчальних програм, запровадження ступеня бакалавра, а потім й доктора фармації стали визначальними чинниками професіоналізації галузі. Окрему увагу приділено впливу клінічної парадигми на зміст освіти, трансформації навчальних планів, а також зміні статусу гуманітарних дисциплін, зокрема історії фармації. Простежено, як реформаторські ініціативи професійних асоціацій сприяли посиленню клінічної орієнтації підготовки, переходу до пацієнтоорієнтованої моделі фармацевтичної допомоги. The article highlights the main stages in the development of pharmaceutical education in the USA. Moreover, it analyzes the transformation in its content within the evolution of the professional role of pharmacists. Note that the reference to the historical experience of pharmaceutical education is an important factor in shaping professional identity and competences of future specialists as well as a crucial component of accreditation requirements for Doctor of Pharmacy programs. Based on the analysis of scientific references and recommendations from professional organizations, the authors have systematized the periodization of American pharmaceutical education – from the pre-institutional period of apprenticeship in the drug stores to the contemporary provider era. Besides, the authors have demonstrated that the establishment of the university-based model of training, the curricula standardization, the bachelor’s degree introduction, and later the Doctor of Pharmacy were decisive factors in the professionalization of the field. Attention has been paid to the influence of the clinical paradigm on educational content, curriculum transformations and the changing status of the humanities, especially the history of pharmacy.