Дифтонгізація в англійській та німецькій мовах: типологійний та методичний аспекти

Abstract

Вивчення дифтонгів є однією з важливих проблем під час опрацювання фонетичного рівня української мови та англійської й німецької мов як іноземних. Правильне засвоєння, запам’ятовування й відтворення дифтонгів в усному мовленні студента є запорукою успішного оволодіння фонетичною компетентністю, а отже, визначає рівень сформованості всіх його мовних навичок. Робота з дифтонгами інтегрує мовознавчі курси на першому (бакалаврському) й другому (магістерському) рівнях вищої освіти, перебуваючи на перетині історії мови, теоретичної та практичної фонетики, а також соціолінгвістики й лінгвокультурології. Окремої ваги набувають компаративні курси (наприклад, контрастивна лінгвістика чи порівняльна типологія мов), що надають потужний інструментарій для критичного аналізу мов праіндоєвропейської мовної сім’ї. Історико-суспільний аналіз мовних фактів дає змогу прослідкувати ґенезу дифтонгів, з’ясувати критерії їхнього систематизування в кожній з аналізованих мов, вирізнити варіанти реалізації. Саме тому аналіз фонетичного матеріалу має відбуватися водночас із відпрацюванням варіантів репрезентації таких одиниць на письмі, забезпечуючи взаємозв’язок фонетичної компетентності з орфографічною та лексичною. На цьому етапі важливим є детальний розгляд кожного варіанта на основі системи вправ репродуктивного (обрати правильний дифтонг із запропонованих для кожного слова опцій; добір minimal pairs; омонімів чи синонімів) та продуктивного характеру (пояснити дію фонетичного процесу для запропонованих одиниць із дифтонгами, дібрати паремійні одиниці, які містять відповідну лексему тощо). У межах методики навчання української (англійської чи німецької) мов / курсів із перекладознавства важливо ознайомитися з формами роботи із застосуванням комунікативного й інтерактивного методів, адже це озброїть майбутнього фахівця-лінгвіста системою корисних вправ на диференціацію, що є не менш важливим для попередження чи подолання мовної інтерференції здобувача. The study of diphthongs is an important issue when working on the phonetic level of Ukrainian, as well as English and German as foreign languages. Correct acquisition, memorisation, and reproduction of diphthongs in oral speech are prerequisites for mastering phonetic competence, which determines the level of formation of all lingual skills. Work with diphthongs integrates linguistic courses at the first (Bachelor’s) and second (Master’s) levels of higher education at the crossroads of language history, theoretical and practical phonetics, sociolinguistics, and lingualcultural studies. Comparative courses such as contrastive linguistics or contrastive typology acquire particular significance, as they provide powerful tools for the critical analysis of languages belonging to the Proto-Indo-European family. Historical and social analysis of language facts makes it possible to trace the genesis of diphthongs, establish criteria for their systematisation in each of the analysed languages, and define the variants of their realisation. Therefore, the analysis of phonetic material should be accompanied by practising each variant of the representation of these units in writing, ensuring the interconnection of phonetic, spelling, and lexical competences. At this stage, it is important to provide exercises of reproductive type (choosing the correct diphthong from the options offered, selecting minimal pairs, homonyms, or synonyms) and productive type (explaining the phonetic processes involving diphthongs, choosing paremic units containing the relevant lexeme, etc.). Within the methods of teaching Ukrainian (English or German) or translation studies, it is essential to become familiar with communicative and interactive techniques that provide future linguists with a system of differentiation exercises. This helps to overcome language interference that learners may face.