Оптимізація діагностично-лікувальної тактики первинного мегауретера у дітей

Abstract

Мета роботи – аналіз результатів діагностики та лікування первинного мегауретера у дітей різного віку. Матеріали і методи. Здійснили аналіз 81 дітей із первинним мегауретером. Вік пацієнтів становив від 1 місяця до 15 років. Усіх дітей поділили на дві групи: І група – 45 (55,5 %) пацієнтів, яким виконано ендоскопічне втручання, ІІ група – 36 (44,5 %) хворих, котрим здійснили розвантажувальну уретерокутанеостомію. Результати. Діти віком до 3 років достовірно переважали серед інших вікових груп: в І групі – 57,7 % проти 42,3 %, у ІІ групі – 61,1 % проти 38,9 % (р < 0,05). При обструктивному варіанті первинного мегауретера в І групі позитивну динаміку змін розмірів сечового тракту зафіксовано в 78,9 % випадків, у ІІ групі такі зміни виявлено у 61,5 % пролікованих дітей, а при рефлюксуючому варіанті патології її визначено у 41,2 % пацієнтів із І групи та 29,4 % випадків із ІІ групи. Ці дані прямо корелювали з високим ступенем дисплазії стінки сечоводу, з іншого боку, ендоскопічна пластика формує замикальний механізм, який водночас зменшує уродинаміку. Це почасти можна пояснити використанням мініінвазивних методів корекції вади на фоні раннього віку пацієнтів. Aim. To analyze and compare the outcomes of endoscopic intervention and cutaneous ureterostomy in the diagnosis and treatment of primary megaureter in children of different ages. Materials and methods. A total of 81 children aged 1 month to 15 years with primary megaureter were included. All children were allocated to two groups: Group I (n = 45, 55.5 %) underwent endoscopic intervention, and Group II (n = 36, 44.5 %) underwent decompressive ureterocutaneostomy. Results. Children under 3 years of age significantly predominated in both groups: 57.7 % of Group I patients were aged <3 years vs. 42.3 % aged ≥3 years; in Group II, 61.1 % vs. 38.9 % (p < 0.05). In the obstructive variant of primary megaureter, positive upper urinary tract dynamics were recorded in 78.9 % of Group I cases compared to 61.5 % in Group II. In the reflux variant, improvement was observed in 41.2 % of Group I patients versus 29.4 % of Group II. Lower response rates in both treatment groups were associated with a greater degree of ureteral wall dysplasia, whereas endoscopic reconstructive surgery may create a valve-like mechanism that can concurrently impair urodynamics. We attribute this limitation partly to the use of minimally invasive corrective techniques in very young patients.