Клініко-психопатологічна характеристика ремісій шизоафективного розладу в контексті постманіфестних патоперсонологічних трансформацій (клініко-етологічний аспект)

Abstract

Вивчення поведінки пацієнта – невіддільна складова клініко-психопатологічного дослідження, значення якої складно переоцінити. Своєчасна діагностика в період ремісії при шизоафективному розладі (ШАР) є перспективним напрямом сучасної психіатрії з високим рівнем вірогідності завдяки використанню клініко-етологічного підходу, а також можливості кількісного оцінювання динаміки психопатологічних розладів. Розв’язання цієї проблеми дасть можливість оптимізувати терапевтичні та реабілітаційні заходи, шляхом яких буде підвищено якість життя пацієнтів та їхніх родин. Мета роботи – вивчення клініко-психопатологічних (із використанням клініко-етологічного методу) характеристик станів ремісії в пацієнтів, які страждають на ШАР. Матеріали та методи. В обласній клінічній психіатричній лікарні (м. Запоріжжя) обстежили 81 особу з встановленим діагнозом шизоафективний розлад. Діагностику захворювань здійснили згідно з міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду (МКХ-10). Середній вік у вибірці становив 41,8 ± 8,9 року. Поділ за статтю: 41 жінка та 40 чоловіків. Тривалість захворювання у вибірці – від 3 до 35 років (середній показник – 15,5 ± 6,3 року). Усі пацієнти надали інформовану згоду на участь у дослідженні. Обов’язковий критерій включення до вибірки – стан клінічної ремісії з редукцією психотичної симптоматики. Основними методами дослідження були клініко-психопатологічний, клініко-етологічний, клініко-катамнестичний та клініко-анамнестичний, а також медико-статистичний аналіз. Результати. Клініко-етологічні характеристики соціально-комунікативної взаємодії пацієнтів із ШАР, що одержані по каналах пози, міміки, жесту, мають статистично значущі відмінності щодо характеристик здорових осіб і свідчать про наявність стійких трансформацій патоперсонологічного кола. Пацієнти, які страждають на ШАР, демонструють специфічний комплекс невербальних поведінкових компонентів, що характеризується суттєвим вмістом агресивно-попереджувальних елементів: поза агресії (р < 0,001), агресивний випад головою (р < 0,001), пильний погляд (р < 0,01), оскал (р < 0,05), кусання губ (р < 0,001), стиснуті губи (р < 0,001), клацання зубами (р < 0,01), піднімання руки (р < 0,05), кулак (р < 0,001), розведені коліна (р < 0,01). За рівнем невербальної агресії при соціально-комунікативній взаємодії, а також за вмістом елементів, що свідчать про підвищений рівень тривоги (жест із фіксацією на шиї (р < 0,01), жест із фіксацією на животі (р < 0,01), жест-відсторонення (р < 0,01), жест потирання рук (р < 0,001)), пацієнти з ШАР перевищують відповідні показники у здорових осіб. Висновки. Наявні при ШАР стійкі патоперсонологічні трансформації потребують комплексного вивчення структури, типології, чинників формування, розроблення системи превенції та корекції з метою зменшення їхнього дезадаптувального впливу. Изучение поведения пациента – неотъемлемая составляющая клинико-психопатологического исследования, значение которой трудно переоценить. Своевременная диагностика в период ремиссии при шизоаффективном расстройстве (ШАР) является перспективным направлением современной психиатрии с высокой степенью достоверности благодаря использованию клинико-этологического подхода, а также возможности количественной оценки динамики психопатологических расстройств. Решение этой проблемы даст возможность оптимизировать терапевтические и реабилитационные мероприятия, за счет которых будет повышено качество жизни пациентов и их семей. Цель работы – изучение клинико-психопатологических (с использованием клинико-этологического метода) характеристик состояний ремиссии у пациентов с ШАР. Материалы и методы. На базе областной клинической психиатрической больницы (г. Запорожье) обследовали 81 пациента с установленным диагнозом шизоаффективное расстройство. Диагностика заболевания была осуществлена согласно международной классификации болезней 10 пересмотра (МКБ-10). Средний возраст в выборке составил 41,8 ± 8,9 года. Распределение по полу составило: 41 женщина и 40 мужчин. Длительность заболевания в выборке – от 3 до 35 лет (средний показатель 15,5 ± 6,3 года). Все пациенты предоставили информированное согласие на участие в исследовании. Обязательным критерием включения в выборку было состояние клинической ремиссии с редукцией психотической симптоматики. Основными методами исследования были клинико-психопатологический, клинико-этологический, клинико-катамнестический и клинико-анамнестический, а также медико-статистический анализ. Результаты. Клинико-этологические характеристики социально-коммуникативного взаимодействия пациентов с ШАР, полученные по каналам позы, мимики и жеста, имеют статистически значимые различия относительно характеристик здоровых лиц и свидетельствуют о наличии стойких трансформаций патоперсонологического круга. Пациенты, страдающие ШАР, демонстрируют специфический комплекс невербальных поведенческих компонентов, который характеризуется значительным содержанием агрессивно-предупредительных элементов: поза агрессии (р < 0,001), агрессивный выпад головой (р < 0,001), пристальный взгляд (р < 0,01), оскал (р < 0,05), кусание губ (р < 0,001), сжатые губы (р < 0,001), клацанье зубами (р < 0,01), подъем руки (р < 0,05), кулак (р < 0,001), разведенные колени (р < 0,01). По уровню невербальной агрессии при социально-коммуникативном взаимодействии, а также по содержанию элементов, свидетельствующих о повышенном уровне тревоги (жест с фиксацией на шее (р < 0,01), жест с фиксацией на животе (р < 0,01), жест отстранения (р < 0,01), жест потирания рук (р < 0,001)), пациенты с ШАР превышают соответствующие показатели у здоровых лиц. Выводы. Имеющиеся при ШАР устойчивые патоперсонологические трансформации требуют комплексного изучения структуры, типологии факторов формирования, разработки системы превенции и коррекции с целью уменьшения их дезадаптивного воздействия. The study of patient behavior is an integral part of a clinical psychopathological study, the significance of which is difficult to overestimate. Timely diagnosis in the period of remission in schizoaffective disorder (SAD) with a high degree of confidence through the clinical-ethological approach, as well as the ability to quantify the dynamics of psychopathological disorders is a promising direction of modern psychiatry. A solution to this problem would provide an opportunity to optimize therapeutic and rehabilitation measures, thereby improving the quality of life for patients and their families. The aim of this study was to study the clinical and psychopathological (using the clinical and ethological method) characteristics of remission conditions in patients suffering from SAD. Materials and methods. On the basis of the Regional Clinical Psychiatric Hospital (Zaporizhzhia), 81 patients were examined with an established diagnosis of schizoaffective disorder. Diagnosis of the disease was carried out according to the 10th Revision of the International Classification of Diseases (ICD-10). The average age in the sample was 41.8 ± 8.9 years. The distribution by sex was: 41 women and 40 men. The disease duration in the sample ranges from 3 to 35 years, the average was 15.5 ± 6.3 years. All patients signed an informed consent to participate in the study. The mandatory criterion for inclusion in the sample was the state of clinical remission with psychotic symptoms reduction. The main research methods were clinical-psychopathological, clinical-ethological, clinical-anamnestic and clinical-catamnestic, as well as medical-statistical analysis. Results. The clinical-ethological characteristics of the socio-communicative interaction of patients with SAD obtained through postures, facial expressions and gestures have statistically significant differences regarding the characteristics of healthy individuals and indicate the presence of persistent transformations of pathopersonological range. Patients suffering from SAD demonstrate a specific complex of non-verbal behavioral components, which is characterized by a significant content of aggressively-warning elements: aggressive posture P < 0.001), aggressive head lunge (P < 0.001), close look (P < 0.01), grin (P < 0.05), lip-biting (P < 0.001), tightening of the lips (P < 0.001), teeth chatter (P < 0.01), raising the arm (P < 0.05), clinched fist (P < 0.001), spreading knees (P < 0.01). By the level of non-verbal aggression in the socio-communicative relationship, as well as by the content of elements indicating an increased level of anxiety (gesture with fixation on the neck (P < 0.01), gesture with fixation on the stomach (P < 0.01), gesture of walking away (P < 0.01), gesture of hand-rubbing (P < 0.001)), patients with SAD exceed the corresponding figures in healthy individuals. Conclusions. The stable pathopersonological transformations that are present in SAD require a comprehensive study of the structure, typology of factors in their formation, development of prevention and correction systems with a view to reducing their disadaptive effects.