Короткотривалий і віддалений прогноз у хворих на Q-інфаркт міокарда, що ускладнений гострою серцевою недостатністю на тлі гіперглікемії

Abstract

Мета роботи – вивчити короткотривалий та віддалений прогноз у хворих на Q-інфаркт міокарда (Q-ІМ), що ускладнений гострою серцевою недостатністю (ГСН) на тлі гіперглікемії (ГГ). Матеріали та методи. Залучили 108 хворих на Q-ІМ, що ускладнений ГСН на тлі ГГ. Медіана віку – 67 (60; 78) років, чоловіки – 55,5 %. За допомогою методу множинних оцінок Каплана–Мейєра та моделі пропорційних ризиків Кокса оцінили вплив ГГ при шпиталізації, віку хворих і терапії Q-ІМ на відносний ризик (ВР) госпітальної летальності, річної смертності, повторної шпиталізації та сумарної кумулятивної кінцевої точки (ККТ). Результати. Рівень ГГ при шпиталізації >10,3 ммоль/л вірогідно підвищував ВР настання сумарної ККТ у 2,1 раза (ДІ 1,1960–3,6012; р = 0,009); >9,0 ммоль/л збільшував ВР шпитальної летальності у 5,78 раза (ВР 1,109, ДІ 1,322–25,293; р = 0,02) та річної смертності у 4,75 раза (ДІ 1,64–13,74; р = 0,004). Пацієнти старші за 67 років мали вищий ВР смерті впродовж року на 4 % (ВР 1,042, ДІ 1,0048–1,0810; р = 0,03). СТЛТ зменшувала ВР досягнення сумарної ККТ на 73 % (ВР 0,27, ДІ 0,0984– 0,7590; р = 0,01), ß-блокатори на 60 % (ВР 0,40, ДІ 0,2310–0,7380; р = 0,002), а АМР – на 49 % (ВР 0,51 ДІ 0,2749–0,9288; р = 0,03). Призначення еплеренону зменшувало ВР сумарної ККТ порівняно зі спіронолактоном (ВР 0,26, ДІ 0,1001–0,6706; р = 0,006). Хворі, які отримували АМР у дозі 50 мг, мали у 2,9 раза (ДІ 1,0332–8,3100; р = 0,04) вищий ВР досягнення сумарної ККТ порівняно з дозою 25 мг. Призначення інотропів збільшувало ВР сумарної ККТ у 3,1 раза (ДІ 1,7495–5,4981; р < 0,0001), шпитальної летальності у 7,1 раза (ДІ 2,6–19,3; р = 0,0001), смерті протягом року в 4,68 раза (ДІ 2,19–10,01; р = 0,001). Вірогідно знижували ризик шпитальної летальності ß-блокатори (ВР 0,15, ДІ 0,05–0,41; р = 0,0003) та препарати з груп іАПФ або БРА (ВР 0,25, ДІ 0,09–0,67; р = 0,006). Крім того, ß-блокатори (ВР 0,25, ДІ 0,1172–0,5380; р = 0,0004) та препарати з груп іАПФ або БРА (ВР 0,34, ДІ 0,16–0,73; р = 0,006) знижували ризик річної смертності. СТЛТ і середні підтримувальні дози статинів вірогідно підвищували виживаність на госпітальному етапі та протягом року. Ризик повторної шпиталізації знижував призначення АМР (ВР 0,4, ДІ 0,18–0,91; р = 0,03), особливо еплеренону (ВР 0,17, ДІ 0,04–0,76; р = 0,02). Висновки. Рівень ГГ при шпиталізації >9 ммоль/л вірогідно підвищує ризик шпитальної летальності та смерті протягом року у хворих на Q-ІМ, що ускладнений ГСН, а більше ніж 10,3 ммоль/л – ризик досягнення сумарної ККТ. Вік хворих старше за 67 років вірогідно підвищує ризик річної смертності. Проведення СТЛТ і включення до фармакотерапії ß-блокаторів знижує ризик шпитальної летальності, річної смертності та досягнення сумарної ККТ. Наявність у хворих на ГІМ, що ускладнений ГСН і ГГ клінічних станів, які потребують призначення засобів інотропної підтримки, збільшує відносний ризик летальності, річної смертності та сумарної ККТ. Знижує ризик шпитальної летальності та річної смертності призначення препаратів із груп іАПФ або БРА, а також статинів у середніх підтримувальних дозах. Включення до фармакотерапії Q-ІМ, що ускладнений ГСН на тлі ГГ, антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів знижує ризик досягнення сумарної ККТ і повторної шпиталізації. Призначення АМР у дозі 50 мг підвищувало ризик досягнення сумарної ККТ порівняно з дозою 25 мг, а еплеренон мав переваги над спіронолактоном. Цель работы – изучить краткосрочный и отдаленный прогноз у больных Q-инфарктом миокарда (Q-ИМ), осложненным острой сердечной недостаточностью (ОСН) на фоне гипергликемии (ГГ). Материалы и методы. Обследованы 108 больных Q-ИМ, осложненным ОСН на фоне ГГ. Медиана возраста 67 (60; 78) лет, мужчины – 55,5 %. С помощью метода множественных оценок Каплана–Мейера и модели пропорциональных рисков Кокса оценено влияние ГГ при госпитализации, возраста больных и терапии Q-ИМ на относительный риск (ОР) госпитальной летальности, годичной смертности, повторной госпитализации и суммарной кумулятивной конечной точки (ККТ). Результаты. Уровень ГГ при госпитализации >10,3 ммоль/л достоверно повышал ОР наступления суммарной ККТ в 2,1 раза (ДИ 1,1960–3,6012; р = 0,009); >9,0 ммоль/л увеличивал ОР госпитальной летальности в 5,78 раза (ВР 1,109, ДИ 1,322–25,293; р = 0,02) и годичной смертности в 4,75 раза (ДИ 1,64–13,74; р = 0,004). Пациенты старше 67 лет имели больший ОР смерти в течение года на 4 % (ВР 1,042, ДИ 1,0048–1,0810; р = 0,03). СТЛТ уменьшала ОР достижения суммарной ККТ на 73 % (ВР 0,27, ДИ 0,0984–0,7590; р = 0,01), ß-блокаторы на 60 % (ВР 0,40, ДИ 0,2310–0, 7380; р = 0,002), а АМР – на 49 % (ВР 0,51 ДИ 0,2749–0,9288, р = 0,03). Назначение эплеренона уменьшало ОР суммарной ККТ посравнению со спиронолактоном (ОР 0,26, ДИ 0,1001–0,6706, р = 0,006). Больные, получавшие АМР в дозе 50 мг, имели в 2,9 раза (ДИ 1,0332–8,3100; р = 0,04) больший ОР достижения суммарной ККТ по сравнению с дозой 25 мг. Назначение инотропов увеличивало ОР суммарной ККТ в 3,1 раза (ДИ 1,7495–5,4981; р < 0,0001), госпитальной летальности в 7,1 раза (ДИ 2,6–19,3; р = 0,0001), смерти в течение года в 4,68 раза (ДИ 2,19–10,01; р = 0,001). Достоверно снижали риск госпитальной летальности ß-блокаторы (ВР 0,15, ДИ 0,05– 0,41; р = 0,0003) и препараты из групп иАПФ или БРА (ВР 0,25, ДИ 0,09–0,67; р = 0,006). Кроме того, ß-блокаторы (ВР 0,25, ДИ 0,1172–0,5380; р = 0,0004) и препараты из групп иАПФ или БРА (ВР 0,34, ДИ 0,16–0,73; р = 0,006) снижали риск годичной смертности. СТЛТ и средние поддерживающие дозы статинов достоверно повышали выживаемость на госпитальном этапе и в течение года. Риск повторной госпитализации уменьшался при назначении АМР (ВР 0,4, ДИ 0,18–0,91; р = 0,03), в особенности эплеренона (ВР 0,17, ДИ 0,04–0,76; р = 0,02). Выводы. Уровень ГГ при госпитализации >9 ммоль/л достоверно повышает риск госпитальной летальности и смерти в течение года у больных Q-ИМ, осложненным ОСН, а более 10,3 ммоль/л – риск достижения суммарной ККТ. Возраст больных старше 67 лет достоверно повышает риск годичной смертности. Проведение СТЛТ и включение в фармакотерапию ß-блокаторов снижает риск госпитальной летальности, годичной смертности, достижения суммарной ККТ. Развитие у больных ОИМ, осложненным ОСН и ГГ, клинических состояний, требующих назначения средств инотропной поддержки, увеличивает относительный риск летальности, годичной смертности, суммарной ККТ. Снижает риск госпитальной летальности и годичной смертности назначение препаратов из групп иАПФ или БРА, а также статинов в средних поддерживающих дозах. Включение в фармакотерапию Q-ИМ, осложненного ОСН на фоне ГГ, АМР снижает риск достижения суммарной ККТ и повторной госпитализации. Назначение АМР в дозе 50 мг повышало риск достижения суммарной ККТ по сравнению с дозой 25 мг, а эплеренон имел преимущества над спиронолактоном. The aim was to study the short-term and long-term prognosis in patients with Q– myocardial infarction (Q-MI) complicated by acute heart failure (AHF) with hyperglycemia (HG). Materials and methods. In total, 108 patients with Q-MI complicated by AHF with HG were examined. The mean age was 67 (60; 78) years, male – 55.5 %. Using the Kaplan-Meyer method of multiple assessments and the Cox proportional risk model, the effects of HG on admission, patients’ age and Q-MI therapy on the relative risk (RR) of in-hospital mortality, one-year mortality, re-hospitalization and total cumulative endpoint (CE) were estimated. Results. The level of HG on admission >10.3 mmol / l significantly increased the RR of total CE by 2.1 times (CI 1.1960–3.6012, P = 0.009); >9.0 mmol / l increased the RR of in-hospital mortality by 5.78 times (BP 1.109, CI 1.322–25.293, P = 0.02) and oneyear mortality by 4.75 times (CI 1.64–13.74, P = 0.004). Patients older than 67 years had a higher RR of death within one year by 4 % (1.042 BP, CI 1.0048–1.0810, P = 0.03). Systemic thrombolytic therapy (STLT) reduced the RR of achieving total CE by 73 % (BP 0.27, CI 0.0984–0.7590, P = 0.01), ß-blockers by 60 % (BP 0.40, CI 0.2310–0.7380, p = 0.002) and AMR – by 49 % (BP 0.51 CI 0.2749–0.9288, P = 0.03). The use of eplerenone reduced the RR of total CE compared with spironolactone (OR 0.26, CI 0.1001–0.6706, P = 0.006). Patients who received AMR at a dose of 50 mg had a 2.9-fold (CI 1.0332–8.3100, P = 0.04) higher RR to achieve total CE compared with a dose of 25 mg. Using of inotropes increased the RR of total CE by 3.1 times (CI 1.7495–5.4981, P < 0.0001), in-hospital mortality by 7.1 times (CI 2.6–19.3, P = 0.0001), death within a year by 4.68 times (CI 2.19–10.01, P = 0.001). ß-blockers and drugs of ACE inhibitors or ARBs groups significantly lowered the risk of in-hospital mortality (BP 0.15, CI 0.05–0.41, P = 0.0003) and (BP 0.25, CI 0.09– 0.67, P = 0.006), respectively. Furthermore, ß-blockers (BP 0.25, CI 0.1172–0.5380, P = 0.0004) and drugs of ACE inhibitors or ARBs groups (BP 0.34, CI 0.16–0.73, P = 0.006) reduced the risk of one-year mortality. STLT and maintaining doses of statins significantly increased survival at the hospital stage and throughout the year. The risk of re-hospitalization was reduced with AMR administration (BP 0.4, CI 0.18–0.91, P = 0.03), especially eplerenone (BP 0.17, CI 0.04–0.76, P = 0.02). Conclusions. HG levels on admission >9 mmol/l significantly increases the risk of in-hospital mortality and death within one year in patients with Q-MI, complicated by AHF, and over 10.3 mmol / l – the risk of achieving total CE. The age of patients older than 67 years significantly increases the RR of one-year mortality. STLT and pharmacotherapy including ß-blockers reduces the risk of in-hospital mortality, one-year mortality and achieve total CE. The development of clinical conditions requiring the use of inotropic support in patients with AMI complicated by AHF and HG increases the relative risk of in-hospital mortality, one-year mortality and total CE. Using the drugs of ACE inhibitors or ARBs groups and statins at average maintaining doses reduces the risk of in-hospital mortality and one-year mortality. The pharmacotherapy of Q-MI complicated by AHF with HG including AMR decreases the risk of achieving total CE and re-hospitalization. The use of AMR at a dose of 50 mg compared with a dose of 25 mg increases the risk of achieving total CE, and eplerenone has advantages over spironolactone.