Отдаленные результаты пластики задней крестообразной связки аутотрансплантатом из сухожилий сгибателей голени

Abstract

Резюме. Актуальность. Повреждение задней крестообразной связки (ЗКС) относится к наиболее тяжелым повреждениям в коленном суставе. Точное знание анатомии, биомеханики и механизмов повреждения коленного сустава и его связочного аппарата — непременное условие при установлении диагноза, реконструкции и последующем лечении. Данные о случаях повреждения ЗКС весьма вариабельны. Такие повреждения встречаются намного чаще, чем думают. Это объясняется тем, что разрывы ЗКС редко наблюдаются в клинической практике, поэтому они пропускаются, и пациенты лишь спустя годы обращаются по поводу боли в бедре и надколеннике, а также болевых ощущений в медиальном компартменте колена. Методом выбора реконструкции ЗКС являются восстановительные операции с использованием одно- или двухпучкового трансплантата. Независимо от выбранной техники реконструкции для функционального результата решающим, наиболее влиятельным фактором является позиционирование трансплантата ЗКС. Дискуссия о методе пластики ЗКС обусловлена отсутствием консенсуса по наиболее приемлемой ме тодике и малым удельным весом результатов с полным восстановлением стабильности коленного сустава. Цель: на основе анализа функциональных и радиологических результатов, а также осложнений оценить эффективность пластики задней крестообразной связки аутотрансплантатом из сухожилий сгибателей голени транстибиальным методом. Материалы и методы. За период с 2004 по 2015 год было прооперировано 47 пациентов (38 мужчин и 9 женщин) по поводу острой или хронической нестабильности ЗКС. В данное исследование включены как изолированные реконструкции ЗКС, так и комбинированные мультилигаментарные реконструктивные операции. Ревизионных операций не было. В 7 (14,89 %) случаях были изолированные разрывы ЗКС, а в40 (85,11%)—комбинированные повреждения. В 23 (48,94%) случаях разрыв связок произошел вследствие спортивных травм, в 12(25,53 %)—в результате автодорожных происшествий и в 12 (25,53 %) случаях — по другим причинам. Операции выполнялись артроскопически с помощью обычной техники сверления каналов: бедренный—через антеролатеральный портал и большеберцовый — транстибиально. Использовали трансплантат из полусухожильной и нежной мышц (один пучок). Если имело место комбинированное повреждение ЗКС с разрывом заднелатерального угла коленного сустава, то мы использовали методику R. LaPTade. Пять пациентов (10,64 %) ранее перенесли операции на коленном суставе: в 2 случаях (4,46 %) им восстанавливали переднюю крестообразную связку (ПКС), 1 пациенту (2,13 %) — ПКС, ЗКС и медиальную коллатеральную связку, в 2 случаях (4,46 %)—ЗКС. Результаты. Субъективная оценка показала следующие позитивные результаты. Удовлетворены исходом лечения 23 пациента из 27, обследованных в отдаленном периоде, подавляющее число больных не имели существенной боли поданным визуально-аналоговой шкалы, и 81,15% больных были довольны результатом и готовы были прооперироваться еще раз в случае необходимости. Объективные данные функциональных шкал: Lysholm и Gillquist—в среднем 76,75 ± 17,18 (38-100), Тедпет—в среднем 5 (1-9), KOOS—78,14 ±19,78 (0-100), IKDC—A — 2(12,5%), В—8 (50%), С—4 (25 %),D—2(12,5%)—свидетельствуют о существенном улучшении функции коленных суставов. Рентгенологическая оценка показала прогрессирование остеоартроза. Выводы. Оперативное лечение повреждений ЗКС аутотрансплантатом из сухожилий сгибателей голени транстибиальной техникой сверления канала в большеберцовой кости является эффективным методом, который позволил получить положительные результаты лечения пациентов. Резюме. Актуальність. Пошкодження задньої хрестоподібної зв’язки (3X3) відноситься до найбільш тяжких пошкоджень у колінному суглобі. Точне знання анатомії, біомеханіки і механізмів пошкодження колінного суглоба і його зв’язкового апарату — неодмінна умова при постановці діагнозу, реконструкції та подальшому лікуванні. Дані про випадки пошкодження 3X3 дуже варіабельні. Такі пошкодження зустрічаються набагато частіше, ніж гадають. Це пояснюється тим, що розриви ЗКС рідко спостерігаються в клінічній практиці, тому часто пропускаються, і пацієнти лише через роки звертаються з приводу болю в стегні і надколіннику, а також больових відчуттів у медіальному компартменті коліна. Методом вибору реконструкції ЗХС є відновлювальні операції з використанням одно- або двухпучкового трансплантату. Незалежно від обраної техніки реконструкції для функціонального результату вирішальним найбільш впливовим фактором є позиціонування трансплантату 3X3. Дискусія щодо методу пластики ЗХС обумовлена відсутністю консенсусу з найбільш прийнятною методикою і малою питомою вагою результатів з повним відновленням стабільності колінного суглоба. Мета: на основі аналізу функціональних і радіологічних результатів, а також ускладнень оцінити ефективність пластики задньої хрестоподібної зв’язки автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальним методом. Матеріали та методи. За період з 2004 по 2015 рік було прооперовано 47 пацієнтів (38 чоловіків і 9 жінок) з приводу гострої або хронічної нестабільності 3X3. У дане дослідження включені як ізольовані реконструкції 3X3, так і комбіновані мультилігаментарні реконструктивні операції. Ревізійних операцій не було. У 7 (14,89 %) випадках були ізольовані розриви 3X3, а в 40 (85,11 %) — комбіновані пошкодження. У 23 (48,94 %) випадках розрив зв’язок стався внаслідок спортивних травм, у 12 (25,53 %) — у результаті автодорожніх пригод і в 12 (25,53 %) випадках — через інші причини. Операції виконувалися артроскопічно за допомогою звичайної техніки свердління каналів: стегновий — через антеролатеральний портал і великогомілковий — транстибіально. Використовували трансплантат із полусухожильного і ніжного м’язів (один пучок). Якщо мало місце комбіноване ушкодження 3X3 з розривом задньолатеральнош кута колінного суглоба, то ми використовували методику R. LaPrade. П’ятеро пацієнтів (10,64 %) раніше перенесли операції на колінному суглобі: у 2 випадках (4,46 %) їм відновлювали передню хрестоподібну зв’язку (ПХЗ), 1 пацієнту (2,13 %) — ПХЗ, 3X3 і медіальну коллатеральну зв’язку, у 2 випадках (4,46 %) — 3X3. Результати. Суб’єктивна оцінка показала наступні позитивні результати. Задоволені результатом лікування 23 пацієнти з 27, обстежених у віддаленому періоді, переважна кількість хворих не мали суттєвого болю за даними візуально-аналогової шкали, і 81,15 % хворих були задоволені результатом і готові були прооперуватися ще раз на разі потреби. Об’єктивні дані функціональних шкал: Lysholm і Gillquist — у середньому 76,75 ± 17,18 (38—100), Tegner — у середньому 5 (1-9), KOOS - 78,14 ± 19,78 (0-100), IKDC - А - 2 (12,5 %), В - 8 (50 %), С — 4 (25 %), D — 2 (12,5 %) — свідчать про істотне поліпшення функції колінних суглобів. Рентгенологічна оцінка показала прогресування остеоартрозу. Висновки. Оперативне лікування ушкоджень 3X3 автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальною технікою свердління каналу в великогомілковій кістці є ефективним методом, що дозволив отримати позитивні результати лікування пацієнтів. Abstract. Background. Damage to the posterior cruciate ligament (PCL) is one of more severe injuries of the knee joint. An accurate knowledge of anatomy, biomechanics and mechanisms of damage to the knee joint and its ligamentous apparatus is fundamental in the diagnosis, reconstruction and subsequent treatment. Data about PCL trauma are very variable. Such damages occur much more often than they are suspected. This is explained by the fact that PCL ruptures are not very common in clinical practice, so they are missed, and patients only years later are referred for pain in the hip and patella, as well as pain sensations in the medial knee. The method of choice in PCL reconstruction is reparative surgeries using single- or two-bundle graft. Regardless of chosen technique of reconstruction, the most important factor for the functional result is the positioning of PCL graft. Controversy about the method of PCL plasty is determined by the absence of consensus on the most acceptable technique and low specific weight of results with complete restoration of knee joint stability. Objective: based on the analysis of functional and radiological results, as well as complications, to evaluate the efficiency of the posterior cruciate ligament reconstruction using tibial flexor tendon autograft by the transtibial method. Materials and methods. Between 2004 and 2015, 47 patients (38 men and 9 women) were operated for acute or chronic instability of PCL. This study includes both isolated PCL reconstructions and combined multiligament reparative surgeries. Revision operations were not performed. In 7 (14.89 %) cases, there were isolated ruptures of PCL, and in 40 (85.11 %) — combined injuries. In 23 (48.94 %) patients, ligament rupture was a result of sport injuries, in 12 (25.53 %) — road accidents and in 12 (25.53 %) cases — other factors. The surgeries were performed arthroscopically using the standard technique of channel drilling: the femoral — through the anterolateral access and the tibial — transtibially. A graft was used from the semitendinous and gratilis muscles (one bundle). If there was a combined damage to the PCL with a rupture of the posterolateral angle of the knee joint, then we used LaPrade technique. Five patients (10.64 %) had previously undergone knee joint surgery: in 2 cases (4.46 %), anterior cruciate ligament (ACL) was restored; in one case (2.13 %) — ACL, PCL and medial collateral ligament; in 2 cases (4.46 %) — PCL. Results. Subjective evaluation showed the following positive results: 23 out of 27 patients who were examined in the long-term period were satisfied with the treatment outcome. The overwhelming number of individuals did not have significant pain according to the Visual Analogue Scale, and 81.15 % of the patients were satisfied with the result and were ready to undergo surgery again if necessary. The objective data of Lysholm and Gillquist functional scales — on average 76.75 ± 17.18 (38—100) points, Tegner — on average 5 (1—9), KOOS - 78.14 ± 19.78 (0-100), IKDC A-2 (12.5 %), B-8 (50 %), C-4 (25 %), D-2 (12.5 %) indicate a significant improvement in the function of the knee joints. X-ray evaluation showed the progression of osteoarthritis. Conclusions. The surgical treatment of PCL injuries with tibial flexor tendon autograft using the transtibial technique of drilling a channel in the tibia is an effective method that has allowed obtaining positive treatment outcomes.