Клінічна та нефропротективна активність препаратів базисної терапії у хворих на ранній ревматоїдний артрит

Abstract

Актуальність. Ревматоїдний артрит (РА)—аутоімунне ревматичне захворювання невідомої етіології, яке характеризується хронічним ерозивним артритом і системним ураженням внутрішніх органів, в тому числі і нирок. Даних про ренопротективні властивості базисних препаратів мало, отримані результати неоднозначні. Мета дослідження: вивчення ренопротективного потенціалу препаратів базисної терапії у хворих на ранній ревматоїдний артрит(рРА). Матеріал і методи дослідження. Випадковим методом сформована когорта із 35 пацієнтів із рРА, які шляхом рандомізації були розділені на дві підгрупи: підгрупа 1 отримувала метотрексат (23 людини, 7,5-10 мг/гиж) та підгрупа 2—тоципізумаб та метотрексат (12 осіб). Результати дослідження. На тлі проведеноїтерапії тоцилізумабом позитивний клінічний ефект спостерігався у всіх пацієнтів. Він проявлявся вираженою редукцією суглобового синдрому. Пацієнти відзначали зменшення часу ранкової скутості, інтенсивності больового синдрому, знменшення кількості болючих і припухлих суглобів, а також збільшення обсягу рухів в них (що підтверджено також при об’єктивномуогляді). Індекс активності захворювання за DAS-28 однонаправлено зменшувався як при застосуванні метотрексату, так і при терапії пацієнтів із рРА тоцилізумабом. Вивчення параметрів, які характеризують інтенсивність больового синдрому (за ВАШ) та функціональну недостатність (за опитувальником НАО) в обстеженихоаб із рРА на тлі різних протоколівлікування свідчить про хорошу позитивну динаміку в обох когортах пацієнтів зі статистично достовірним превалюванням щодо ефективності тоцилізумабу порівняно із групою метотрексату. Також проведене лікування суттєво статистично достовірно (р<0,05) підвищило функціональний нирковий резерв пацієнтів — на 45,11 та 175,76% у групах метотрексату і тоцилізумабу відповідно, що свідчить про значне покращення ниркового резерву фільтрації в ході терапії цієї патології суглобів. Збереження функціонального ниркового резерву спостерігається через 3 міс терапії пацієнтів із рРА тоцилізумабом — на 78,03% вище, ніж у підгрупі 1, де застосовували метотрексат. Висновки. Терапія тоцилізумабом, крім достовірного клінічного ефекту, характеризувалася високою нефропротективною активністю. Так, зменшення екскреції мікропротеїну з сечею становило 84,80 і 70,83% для мікроальбуміну і р2-мікроглобуліну відповідно (р<0,05 в усіх випадках). При цьому спостерігалося статистично значуще підвищення резервноїфільтраційної функції нирок( приріст фільтраційного ниркового резерву становив 175,76%; р<0,01) без зниження вихідного рівня гломерулярної фільтрації за кліренсом ендогенного креатиніну. Резюме. Актуальность. Ревматоидный артрит (РА) — аутоиммунное ревматическое заболевание неизвестной этиологии, характеризующееся хроническим эрозивным артритом (синовитом) и системным поражением внутренних органов, в юм числе и почек. Данных о ренопротекгивных свойствах базисных препаратов мало, полученные результаты неоднозначны. Цель исследования: изучение ренопротекгивного потенциала препараюв базисной терапии у больных ранним ревматоидным артритом (рРА). Материал и методы исследования. Случайным образом сформирована когорта из 35 пациенте срРА, которые путем рандомизации были разделены на две подгруппы: подгруппа 1 получала меютрексат(23 человека, 7,5-10 мг/нед) и 2—тоцилизумаб и метотрексат 12 человек). Результаты исследования. На фоне проводимой терапии юцилизумабом положительный клинический эффект наблюдался у всех пациентов. Он проявлялся выраженной редукцией суставного синдрома. Пациенты отмечали уменьшение времени утренней скованности, интенсивности болевого синдрома, уменьшение количества болезненных и отекших суставов, а также увеличение объема движений в них (что подтверждено также при объективном осмотре). Индекс активности заболевания по DAS-28 однонаправленно снижался как при применении метотрексата, таки при терапии пациентов с рРА тоцилизумабом. Изучение параметров, характеризующих интенсивность болевого синдрома (по ВАШ) и функциональную недостаточность (по опроснику HAQ) у обследованных лиц с рРА на фоне различных протоколов лечения свидетельствует о хорошей положительной динамике в обеих когортах пациентов со статистически достоверным преобладанием эффективности препарата тоципизумаб по сравнению с группой метотрексата. Также проведенное лечение существенно статистически достоверно (р<0,05) повысило функциональный почечный резерв пациенте — на 45,11 и 175,76% в группах метотрексата и тоцилизумаба соответственно, что свидетельствует о значительном улучшении почечного резерва фильтрации в ходе терапии данной патологии суставов. Сохранение функционального почечного резерва наблюдается через 3 мес терапии пациентов с рРА тоцилизумабом — на 78,03% выше, чем в подгруппе 1, получавшей меттрексат. Выводы. Терапия тоцилизумабом, кроме достоверного клинического эффекта, характеризовалась высокой нефропротекгивной активностью. Так, уменьшение экскреции микропротеинов с мочой составило 84,80и 70,83% для микроальбумина и р2- микроглобулина соответственно (р<0,05во всех случаях). При этом наблюдалось статистически значимое повышение резервной фильтрационной функции почек (прирост фильтрационного почечного резерва составил 175,76%; р<0,01) без снижения исходного уровня клубочковой фильтрации по клиренсу эндогенного креатинина. Abstract. Relevance. Rheumatoid arthritis(RA) isan autoimmune rheumatic disease of unknown etiology, which is characterized by chronic erosive arthritis (synovitis) and systemic damage of internal organs, including the kidney. There are few data regarding the renoprotective properties of basic drugs, and the results are ambiguous. Objective: to study the nephro- protective potential of basic therapy drugs in patients with early rheumatoid arthritis (eRA). Material and research methods. A cohort of 35 patients with eRA was randomly formed and divided into 2 subgroups: 1-st subgroup received methotrexate (23 people, 7.5-10 mg/week) and 2-nd subgroup — tocilizum- ab and methotrexate (12 people). The results of the study. Against the background of the ongoing tocili- zumab therapy, a positive clinical effect was observed in all patients. It was manifested by a pronounced reduction of the articular syndrome. Patients noted a decrease in the time of morning stiffness, the intensity of the pain syndrome, a decrease in the number of painful and swollen joints, and an increase in the range of motion in them (which was also confirmed by an objective examination). The DAS-28 disease activity index decreased unidirectionally with both methotrexate and tocilizumab treatment patients with eRA. The study of parameters characterizing the intensity of the pain syndrome (according to visual analogue scale (VAS)) and functional insufficiency (according to the HAQ questionnaire) in the examined patients with eRA against the background of various treatment protocols indicates good positive dynamics in both cohorts of patients with a statistically significant predominance of the efficacy of tocilizumab compared with the group methotrexate. Also, the treatment significantly statistically (p<0.05) increased the functional renal reserve of patients—by 45.11 and 175.76% in the methotrexate and tocilizumab groups, respectively, which indicates a significant improvement in the renal filtration reserve during treatment of this joint pathology. Preservation of functional renal reserve is observed after 3 months of the treatment of patients with eRA by tocilizumab is 78.03% higher than in the first subgroup receiving methotrexate. Conclusions. The therapy with tocilizumab, in addition to a reliable clinical effect, was characterized by high nephroprotective actMty. Thus, the decrease in urinary microtein excretion were 84.80% and 70.83% for microalbumin and /32-microglubulin, respectively (p<0.05). At the same time, there was a statistically significant increase in the reserve filtration function of the kidneys (increase in the filtration renal reserve was 175.76%, p<0.01) without a decrease in the initial level of glomerular filtration according to the clearance of endogenous creatinine.