Вітчизняний та зарубіжний досвід формування професійної культури спілкування майбутніх лікарів у медичних вишах

Abstract

Стаття присвячена аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду у педагогічній теорії вищої медичної освіти щодо означеної проблеми: формування професійної культури спілкування майбутніх лікарів. Обгрунтована думка, що лікар – особлива професія типу «Людина – Людина», яка вимагає від її представників не лише високого рівня професіоналізму, компетентності, відповідальності, зосередженості, професійної деонтологічної культури, а й толерантного, коректного спілкування з пацієнтами та їхніми рідними на основі конструктивного діалогу, спираючись на принципи гуманізму й морально-ціннісні орієнтири. Її сутність і зміст, типові виробничі функції та завдання діяльності детермінують пошук засобів формування професійної культури спілкування майбутніх лікарів у процесі фахової підготовки. Формування професійної культури спілкування є невід’ємною частиною професійного становлення студентів-медиків і одним з аспектів їх розвитку, що сприятиме вирішенню всіх завдань, поставлених перед вищою медичною школою. Виокремлені умови формування ПКС студентів-медиків. Сформованість професійної культури спілкування передбачає певний стиль спілкування лікаря з пацієнтами, родичами пацієнтів, колегами, фармацевтами; володіння навичками вербального та невербального спілкування; знання ділового етикету; володіння емпатією, толерантністю; застосування психотерапевтичних навичок під час професійного діалогу. Процес формування професійної культури спілкування майбутніх лікарів не зводиться лише до педагогічного впливу на особистість. Він охоплює етично значущу діяльність лікаря в суспільстві, в якій задіяно багато ланок: від пацієнта до спеціалізованих закладів медицини, фармації. Основне завдання педагога медичних вишів – зробити цей процес цілеспрямованим та скерувати саморозвиток особистості студента-медика на постійне самовдосконалення. The article is devoted to the analysis of home and foreign experience in the pedagogical theory of higher medical education on the identified problem: the formation of future doctors’ professional culture of communication. It is substantiated that a doctor is a special profession of the "person-to-person" type, which requires from its representatives not only a high level of professionalism, competence, responsibility, concentration, and professional deontological culture, but also tolerant, correct communication with patients and their relatives on the basis of constructive dialogue, relying on the principles of humanism and moral and axiological orientations. Its essence and content, typical functions and tasks determine the search for means of forming future doctors’ professional culture of communication in the process of professional training. The formation of a professional communicative culture (PCC) is an integral part of the professional formation of medical students and one of the aspects of their development, which will contribute to solve all problems posed in front of a higher medical school. The conditions for the PCC formation of medical students are singled out. The formation of a professional communication culture involves a certain style of communication with a doctor, patients, their relatives, colleagues, pharmacists; possession of verbal and nonverbal communication skills; knowledge of business etiquette; possession of empathy, tolerance; application of psychotherapeutic skills during a professional dialogue. The process of forming future doctors’ professional culture of communication is not limited to the pedagogical impact on the person. It covers the ethically significant activity of a physician in a society in which many sections are involved: from a patient to specialized medicine, pharmacy. The main task of a lecturer of medical universities is to make this process purposeful and to direct the self-development of a medical student’s personality to constant self-improvement.