Роль психоанализа в советском психотерапевтическом дискурсе начала ХХ века

Abstract

До середины 1920-х годов оправданием квази-идеалистических концепций психики был фрейдо-марксизм, опиравшийся на аналогии в психоаналитическом и марксистском учениях. История развития этого учения в советском дискурсе требует осмысления в свете дальнейшего становления советской психотерапии и формирования онтологических концепций эпохи модерна. Цель: анализ роли психоаналитического учения в советском психотерапевтическом дискурсе 1920-х годов. Методы: контент-анализ. Результаты исследования. Популярность психоанализа в советском дискурсе связывают с фигурой Л.Д. Троцкого. Ему приписывают идею использования психоаналитического метода в качестве инструмента преобразования массового сознания. Учение Фрейда, центрированное вокруг сексуальности, казалось незаменимым в деле радикального переустройства института семьи и брака. Иным преломлением психоаналитического учения стала педология – область экспериментальной педагогики, ставившей задачу организации процессов обучения и воспитания. В эпоху «Великого перелома» 1928-1930-х годов – коллективизации и форсированной индустриализации, психоанализ уже не соответствовал духу времени, как метод психотерапии он противоречил коллективизму, как формат – экономической системе, как учение – получил статус «идеологически чуждого». Выводы. Путь фрейдо-марксизма, психоаналитического учения и одноимённого метода психотерапии, в советском ХХ веке закончился в конце 1920-х годов образованием идеологических табу в сферах психиатрии, психотерапии, психологии, педагогики и многих гуманитарных дисциплин, сыгравших значительную роль, как в медицинском ракурсе развития психотерапии, так и в ракурсе развития советской и постсоветской массовой культуры. До середини 1920-х років виправданням квазі-ідеалістичних концепцій психіки був фрейдо-марксизм, що спирався на аналогії в психоаналітичному і марксистському напрямках. Історія розвитку цього вчення в радянському дискурсі вимагає подальшого осмислення в світлі становлення радянської психотерапії та формування онтологічних концепцій епохи модерну. Мета: аналіз ролі психоаналітичного вчення в радянському психотерапевтичному дискурсі 1920-х років. Методи: контент-аналіз. Результати дослідження. Популярність психоаналізу в радянському дискурсі пов’язують з фігурою Л.Д. Троцького. Йому приписують ідею використання психоаналітичного методу в якості інструменту перетворення масової свідомості. Вчення Фрейда, що центровано на сексуальності, здавалося незамінним у справі радикальної перебудови інституту сім’ї та шлюбу. Іншим заломленням психоаналітичного вчення стала педологія − область експериментальної педагогіки, яка ставила завдання організації процесів навчання та виховання.В епоху «Великого перелому» 1928-1930-х років − колективізації і форсованої індустріалізації, психоаналіз вже не відповідав духу часу, як метод психотерапії він суперечив колективізму, як формат − економічній системі, як вчення − отримав статус «ідеологічно чужого». Висновки. Шлях фрейдо-марксизму, психоаналітичного вчення і однойменного методу психотерапії, в радянському ХХ столітті закінчився в кінці 1920-х років формуванням ідеологічних табу в сферах психіатрії, психотерапії, психології, педагогіки і багатьох гуманітарних дисциплін, які відіграли значну роль, як в медичному ракурсі розвитку психотерапії, так і в ракурсі розвитку радянської та пострадянської масової культури. Until the mid-1920s, justifi cation of quasi-idealistic concepts of the psyche was based on freudo-marxism, which based on analogies in psychoanalysis and Marxism. The history of the freudo-marxism development in Soviet discourse requires refl ection in the light of the further development of Soviet psychotherapy and the formation of ontological concepts of the modern era. Purpose: analysis of the role of psychoanalytic concepts in the Soviet psychotherapeutic discourse of the 1920s. Methods: content analysis. Study results. The popularity of psychoanalysis in Soviet discourse is associated with the fi gure of L. Trotsky. He is known by the idea of using the psychoanalytic method as a tool for transformation of mass consciousness. Freud’s doctrine, focused on sexuality, seemed indispensable in a radical reformation of the institution of family and marriage. Another refraction of psychoanalytic teaching was pedology – part of experimental pedagogy, which set the task of organizing the processes of training and education.In the period of 1928-1930 − collectivization and forced industrialization, psychoanalysis no longer corresponded to soviet culture, as a method of psychotherapy it contradicted to collectivism doctrine, as a format − an economic system, as a consept − received the status of “ideologically wrong”. Conclusions. In soviet XX century, the path of freudo-marxism, psychoanalytic teaching and psychoanalytic method of psychotherapy, had ended by the formation of ideological taboos in fi elds of psychiatry, psychotherapy, psychology, pedagogy and many humanitarian disciplines, which played a signifi cant role, as in the medical perspective of psychotherapy development, and also in development of soviet and post-soviet mass culture.