Фактор росту і диференціювання 15 - біомаркер несприятливого прогнозу при серцево-судинних захворюваннях

Abstract

Серцева недостатність (СН) — поширена причина передчасної смерті пацієнтів із доведеними серцево-судинними захворюваннями (ССЗ). Відомо, що біологічні маркери, насамперед натрійуретичні пептиди, галектин-3, розчинний ST2 та кардіоспецифічні тропоніни, дають змогу спрогнозувати несприятливі кардіальні події, зокрема СН, як у загальній популяції, так і у пацієнтів із ССЗ. Проведені останнім часом клінічні дослідження довели, що біомаркери відрізняються за здатністю визначати ризик виникнення ССЗ та смерті. Остання залежить від низки чинників, зокрема від віку, статі, коморбідності, режиму медикаментозної терапії, фенотипу СН. Із згаданих біомаркерів лише натрійуретичні пептиди і ST2 використовують для біомаркер-керованої терапії СН, а їх послідовне серійне вимірювання не посилює прогностичний ефект при тривалому спостереженні, особливо у пацієнтів зі збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ). Фактор росту і диференціювання 15 (ФРД-15) належить до суперсімейства факторів росту β та регулює функцію мітохондрій широкого спектру клітин, залучених у запалення, оксидативний стрес, апоптоз, імунні реакції, фіброз, репарацію та малігнізацію, що дає змогу використовувати його для стратифікації ризику в хворих із ССЗ, зокрема із СН. ФРД-15 синтезується та вивільняється внаслідок адаптації до стресу, його рівень у плазмі крові прямо пропорційно корелює з тяжкістю СН, піковою концентрацією N-термінального фрагмента мозкового натрійуретичного пептиду, рівнем смертності від усіх причин. Припускають, що додавання ФРД-15 до мультимаркерного пула (високочутливий С-реактивний протеїн та розчинний ST2 з галектином-3/ N-термінальним фрагментом мозкового натрійуретичного пептиду або без нього) може сприяти прогнозу СН та полегшити диференціацію СН зі збереженою ФВ ЛШ від СН зі зниженою/помірно зниженою ФВ ЛШ. Сердечная недостаточность (СН) — состояние, которое приводит к преждевременной смерти пациентов с доказанными сердечно-сосудистыми заболеваниями (ССЗ). Известно, что биологические маркеры, прежде всего натрийуретические пептиды, галектин-3, растворимый ST2 и кардиоспецифические тропонины, позволяют спрогнозировать неблагоприятные кардиальные события, в частности СН, как в общей популяции, так и у пациентов с ССЗ. Проведенные в последнее время клинические исследования доказали, что биомаркеры отличаются по способности определять риск возникновения ССЗ и смерти. Последняя зависит от ряда факторов, в частности, от возраста, пола, коморбидности, режима медикаментозной терапии, фенотипа СН. Из упомянутых биомаркеров только натрийуретический пептиды и ST2 используют для биомаркеруправляемой терапии СН, а их последовательные серийные измерения не усиливают прогностический эффект при длительном наблюдении, особенно у пациентов с сохраненной фракцией выброса (ФВ) левого желудочка (ЛЖ). Фактор роста и дифференциации 15 (ФРД-15) относится к суперсемейству факторов роста β и регулирует функцию митохондрий широкого спектра клеток, вовлеченных в воспаление, оксидативный стресс, апоптоз, иммунные реакции, фиброз, репарацию и малигнизацию, что позволяет использовать его для стратификации риска у больных с ССЗ, в частности с СН. ФРД-15 синтезируется и высвобождается в результате адаптации к стрессу. Его уровень в плазме крови прямо пропорционально коррелирует с тяжестью СН, пиковой концентрацией N-терминального фрагмента мозгового натрийуретического пептида, уровнем смертности от всех причин. Предполагают, что добавление ФРД-15 к мультимаркерному пулу (высокочувствительный С-реактивный протеин и растворимый ST2 с галактином-3/N-терминальным фрагментом мозгового натрийуретического пептида или без него) может способствовать прогнозированию СН и облегчить дифференциацию СН с сохраненной ФВ ЛЖ от СН со сниженной/умеренно сниженной ФВ ЛЖ. Heart failure (HF) is a major factor contributing to premature death in patients with established cardiovascular (CV) disease. There is a large body of evidence that biological markers, primarily natriuretic peptides, galectin-3, soluble ST2 and cardiac troponins, allow predicting poor clinical outcomes, particularly, heart failure (HF), in general population as well as in individuals with suspected or established CV diseases. Recent clinical trials have shown that abilities of these biomarkers are different regarding identification of morbidity and mortality risks, the latter depending on numerous factors, i.e. age, sex, comorbidities, treatment regime and phenotypes of HF. Of the biomarkers mentioned, only natriuretic peptides and ST2 are used for biomarker-controlled therapy for heart failure, and their serial measurements do not enhance the prognostic effect in long-term follow-up, especially in patients with preserved left ventricular (LV) ejection fraction (LV). Growth and differentiation factor 15 (GDF-15) belongs to the superfamily of growth factors β and regulates the function of mitochondria of a wide range of cells involved in inflammation, oxidative stress, apoptosis, immune responses, fibrosis, repair and malignancy, which allows using it for risk stratification in patients with CVD, in particular with HF. GDF-15 is synthesized and released as a result of adaptation to stress. Its plasma level correlates directly with the severity of HF, the peak concentration of the N-terminal fragment of the brain natriuretic peptide, the mortality rate from all causes. It has been suggested that adding GDF-15 to the multimarker pool (highly sensitive C-reactive protein and soluble ST2 with a galactin-3/N-terminal fragment of the brain natriuretic peptide or without it) can help predict HF and facilitate the differentiation of HF with preserved LV EF from HF with reduced/moderately reduced LV EF.