Оптимізація діагностики та лікування гіпертонічної хвороби ІІ стадії у чоловіків з андрогенним дефіцитом

Abstract

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування гіпертонічної хвороби (ГХ) ІІ стадії у чоловіків з андрогенним дефіцитом на підставі вивчення сироваткових рівнів тестостерону та пролактину, показників добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ), центрального аортального тиску, кардіоваскулярного ремоделювання. Обстежено 113 чоловіків із ГХ, що в залежності від рівня загального тестостерону (ЗТ) були розподілені на 2 групи: концентрація ЗТ в осіб першої групи (n=59) була нижчою за 2,5 нг/мл, пацієнтів другої групи (n=54) - >2,5 нг/мл. До контрольної групи увійшли 27 практично здорових чоловіків. За даними імуноферментних досліджень, пацієнти з ГХ та андрогенним дефіцитом мали вірогідно нижчі сироваткові рівні ЗТ на 49,85 % (р=0,0003) і вільного тестостерону (ВТ) на 19,12 % (р<0,001), а рівень пролактину був на 26,31 % (р=0,013) вищим, ніж у хворих другої групи. У чоловіків із ГХ та андрогенним дефіцитом вікові зміни були вірогідними тільки щодо рівня ВТ. Симптоми андрогенного дефіциту визначались шляхом анкетування з використанням опитувальників AMS, MASSQ, ADAM і qADAM. Зіставлення результатів скринінгових шкал та лабораторного підтвердження гіпогонадизму дозволило визначити найвищу чутливість (85,00 %), специфічність (86,79 %), точність (85,84 %), позитивне (87,93 %) і негативне (83,63 %) прогностичне значення шкали AMS щодо ідентифікації симптомів гіпоандрогенії. Характерною для осіб першої групи була найбільша вираженість проявів, що входили до сексуальної (р=0,010 порівняно з другою групою) та психологічної підшкал (р=0,024 порівняно з другою групою). Результати дослідження дозволяють прослідкувати зв’язок гіпоандрогенії з антропометричними показниками: чоловіки з біохімічно підтвердженою недостатністю тестостерону мали вірогідно вищі показники співвідношення обводу талії до обводу стегон (ОТ/ОС) та ОТ до зросту. У чоловіків з поєднаним перебігом ГХ та андрогенного дефіциту спостерігалась значна поширеність дисліпідемії, що підтверджується наявністю вірогідно вищих концентрацій загального холестерину (ЗХС) (між першою та другою групою - 11,81 %; р=0,012), ЛПНЩ (11,49 %; р=0,044) та нижчих -ЛПВЩ (18,49 %; р=0,024). Медіана концентрації розрахункового ремнантного холестерину (РХС) у першій групі достовірно відрізнялась від показника другої. Статистичної значущості досягли кореляції ЗТ із ЗХС (г=- 0,27; p=0,013), ЛПВЩ (і=-0,23; p=0,033) та РХС (і=-0,21; p=0,001). Вивчення факторної структури впливу на розвиток андрогенного дефіциту за методом головних компонент дозволило встановити, що у генезі гіпоандрогенії мають значний внесок порушення ліпідного спектру та вік, а підвищення показників ОТ, ОС, їх співвідношення та ІМТ сприяють подальшому зниженню рівня андрогенів. Розрахунок кардіоваскулярного ризику за Фремінгемською шкалою, шкалами SCORE та PROCAM дав змогу визначити більшу частку осіб з високим ступенем ризику серед чоловіків з андрогенним дефіцитом порівняно з пацієнтами з ГХ та нормальним рівнем ЗТ при використанні шкали PROCAM (66,7 % пацієнтів першої групи проти 39,1 % - другої), що підтверджувалось наявністю статистично значущого негативного зворотнього зв’язку між рівнем ЗТ та медіаною ризику за PROCAM (г=-0,43; p=0,024). Thesis is devoted to more effective diagnostics and treatment of essential hypertension stage II in men with androgen deficiency by studying serum levels of testosterone and prolactin, parameters of daily blood pressure monitoring, central aortic pressure, cardiovascular remodeling. 113 hypertensive men were examined and divided into 2 groups, depending on the level of total testosterone (TT): group 1 (n = 59) with TT concentration below 2.5 ng/ml, group 2 - >2.5 ng/ml. The control group included 27 practically healthy men, comparable by age, BMI, smoking status. According to the ELISA results, hypertensive patients with androgen deficiency had a significantly lower level of TT of 49.85% (p = 0.0003) and free testosterone (FT) of 19.12% (p <0.001), while prolactin (PRL) concentration was 26.31% (p=0.013) higher than in patients of group 2. In men suffering from hypertension and androgen deficiency, significant age-related changes only in the level of FT were observed. Symptoms of androgen deficiency were assessed by interviewing using the AMS, MASSQ, ADAM, and qADAM questionnaires. Comparison of the results of screening scales and laboratory confirmation of hypogonadism allowed to determine the highest sensitivity (85.00 %), specificity (86.79 %), accuracy (85.84 %), positive (87.93 %) and negative (83.63 %) prognostic value of the AMS scale as the optimal tool for identifying symptoms of androgen deficiency. The most pronounced manifestations of symptoms were observed in the 1st group by sexual (p=0.010 compared with the 2nd group) and psychological subscales (p=0.024 compared with the 2nd group). The results of the study allow to establish the relationship of hypoandrogenism with anthropometric parameters: men with biochemically confirmed testosterone deficiency had significantly higher WC/HC and WC/height. Hypertensive men with androgen deficiency were characterized by a significant prevalence of dyslipidemia, which was confirmed by significantly higher concentrations of total cholesterol (TC) (between the first and second group - 11.81 %; p=0.012), LDL (11.4 %; p=0.044) and lower - HDL (18.49 %; p=0.024). The median concentration of calculated remnant cholesterol (RCh) in the 1st group significantly differed from the the 2nd. The statistical significance was achieved by the correlation of TT with TC (r=-0,27; p=0,013), HDL (r=-0,23; p=0,033) and RCh (r=-0,21; p=0.001). Factor analysis by the principal components method allowed to establish that alteration of lipid spectrum and age have a significant contribution in the development of androgen deficiency, and the increase of values of WC, HC, WC/HC and BMI contribute to a further reduction of testosterone concentrations. Comparison of estimated cardiovascular risk using Fremingham scale, SCORE and PROCAM revealed the highest proportion of high-risk patients in the group with androgen deficiency with PROCAM scale (66.7 % in 1st group vs. 39.1 % in 2nd), which was proved by a negative correlation between TT and median risk on PROCAM scale (r=-0.43; p=0,024).