Сучасний стан проблеми діагностики та терапії депресивних розладів (огляд літератури)

Abstract

У статті наведено результати аналітичного огляду актуальних відомостей фахової літератури, що присвячена проблемі діагностики та терапії депресивних розладів. Розглянуто питання щодо значної поширеності та поліморфізму клінічної представленості таких розладів. Визначено, що в сучасному психіатричному дискурсі є тенденція до формалізації та об’єктивізації процесу діагностики депресивних розладів, зокрема внаслідок використання нейровізуалізаційних, нейрофізіологічних і біохімічних методів із залученням технологій машинного навчання та штучного інтелекту. Класичний метод структурованого або напівструктурованого інтерв’ю як інструмент діагностики клінічної депресії нині залишається одним із найпоширеніших, але при цьому має певні обмеження та недоліки. Найістотніший із них – значна суб’єктивність методу та залежність від сприйняття спеціаліста, який здійснює діагностику. Саме це зумовлює низьку чутливість і специфічність методу. Показано, що важливу роль відіграють лікарі загальної практики – сімейної медицини як ключова ланка у виявленні та терапії депресивних розладів. Це обґрунтовує низку професійно-кваліфікаційних та особистісних вимог, що висувають до цих спеціалістів: знання щодо патогенезу депресивних розладів, особливостей їх фармакотерапії, опанування навичок налагодження комплаєнтних відносин із пацієнтами. У доступній фаховій літературі не виявили інформації щодо заходів оцінювання ризиків повторення депресивних епізодів. Крім того, недостатньо уваги приділено методам нейрофізіологічного дослідження, що мають доволі обмежений арсенал. The article presents the results of an analytical review of current literature data on the problem of diagnosis and treatment of depressive disorders. The issues of a high incidence and polymorphism of the clinical presentation of these disorders are considered. The tendency towards formalization and objectification in the process of diagnosing depressive disorders in modern psychiatric discourse is covered, in particular, through the use of neuroimaging, neurophysiological and biochemical methods with the involvement of machine learning and artificial intelligence technologies. The classic method of a structured or semi-structured interview, as a tool for diagnosing clinical depression, currently remains one of the most common, but it has certain limitations and disadvantages, the most significant of which are a considerable degree of the method subjectivity and its dependence on the perception by specialists conducting the diagnosis, that causes low sensitivity and specificity of this method. The significant role of a general practitioner as a key link in the identification and treatment of the described phenomena, which automatically presents to these specialists a number of professional, qualification and personal requirements, such as knowing pathogenesis of depressive disorders, the features of their pharmacotherapy, skills to build compliant relationships with patients, is highlighted apart. The article also emphasizes the lack of information in available sources about measures to assess the risk of depressive episode recurrence, as well as insufficient attention to the methods of neurophysiological examination and their narrow arsenal.