Інституціоналізація державної антикорупційної політики на підприємствах, установах та організаціях сфери охорони здоров’я

Abstract

У статті проаналізовано організаційно-правові аспекти забезпечення уповноваженими з питань запобігання корупції антикорупційної політики на підприємствах, установах та організаціях сфери охорони здоров’я. Констатовано, що протидія корупції – досить складний за структурою та сутністю процес, реалізація якого потребує якісної й ефективної роботи відповідних суб’єктів. Визначено сутність поняття «суб’єкт державної антикорупційної політики», їх основні групи, здійснено характеристику «антикорупційних» інститутів. Обґрунтовано, що ефективна взаємодія спеціальних суб’єктів антикорупційної політики – передумова забезпечення цілісності системи під час внутрішньої та міжсистемної взаємодії. З’ясовано історію становлення інституту уповноваженого з питань запобігання корупції. Проаналізовано основні законодавчі та нормативно-розпорядчі акти, які регулюють діяльність у даному напрямі. Обґрунтовано, що уповноважені підрозділи (особи) сфери охорони здоров’я є первинною ланкою антикорупційної інфраструктури і покликані допомагати керівникам, іншим працівникам даної галузі. Визначено їх основні форми, принципи та ключові завдання. Проаналізовано особливості дотримання в закладах охорони здоров’я вимог Розділу V Закону України «Про запобігання корупції» у частині, що стосується запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Розглянуто позитивну практику діяльності уповноважених з питань запобігання та виявлення корупції Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Окреслено проблематику у діяльності уповноважених з питань запобігання корупції: недотримання принципу незалежності уповноваженої особи з питань запобігання корупції в закладах охорони здоров’я; неврегулювання на законодавчому рівні процедури дотримання антикорупційної політики в приватних закладах охорони здоров’я; відсутність критеріїв оцінювання діяльності уповноважених. Надано пропозиції щодо удосконалення даного напряму діяльності. The article analyzes the organizational and legal aspects of ensuring anti-corruption policy by the commissioners for the prevention of corruption at enterprises, institutions and organizations in the field of health care. It was established that countering corruption is a rather complex process in terms of structure and essence, the implementation of which requires high-quality and effective work of the relevant entities. The essence of the concept of "subject of state anticorruption policy", their main groups, and the characteristics of "anti-corruption" institutions were determined. It is substantiated that the effective interaction of special subjects of anticorruption policy is a prerequisite for ensuring the integrity of the system during internal and inter-system interaction. The history of the establishment of the institution of the Commissioner for the Prevention of Corruption has been clarified. The main legislative and regulatory acts that regulate activities in this area have been analyzed. It is substantiated that the authorized units (individuals) of the health care sector are the primary link of the anti-corruption infrastructure and are called to help managers and other workers in this field. Their main forms, principles and key tasks are defined. The peculiarities of compliance in health care institutions with the requirements of Section V of the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" in the part related to the prevention and settlement of conflicts of interest have been analyzed. The positive practice of the activities of the commissioners for the prevention and detection of corruption of the State Service for Medicinal Products and Drug Control was considered. The problems in the activities of the authorized persons for the prevention of corruption are outlined: non-compliance with the principle of independence of the person authorized for the prevention of corruption in health care institutions; non-regulation at the legislative level of the procedure for compliance with the anti-corruption policy in private health care institutions; lack of criteria for evaluating the activities of authorized representatives. Suggestions for improving this area of activity have been provided.