Short- and long-term impact by vasomotor symptoms in menopause and modern approaches to their correction

Abstract

The importance of management in women in menopause and postmenopause is not diminishing, but only gaining relevance. It is estimated that by 2050, more than 1.6 billion women worldwide will reach this age, compared to 1 billion in 2020. Vasomotor symptoms (VMS) are the most common symptoms of menopause and affect more than 70% of women. They are diagnosed in 35-50% of women in perimenopause and 30-80% women in postmenopause. Most of these symptoms persist less than 7 years after the last menstrual period, but one in four women may experience them up to 10 years, and one in ten women may experience them after 10 years. They are based on complex endocrine, neuroendocrine and epigenetic mechanisms. This article is a review of scientific literature publications aimed at determining the impact of VMSs on women’s future life based on the analysis of published modern studies. VMSs not only have a negative impact on a woman’s quality of life, but also have potential importance for cardiovascular health. The increased risk of cardiovascular diseases (CVD) after menopause is attributed to a sharp decrease of endogenous estrogen levels, which indicates its potential cardioprotective effect in premenopausal women. It has been established that VMSs are a risk factor for coronary heart disease and diabetes mellitus. The presence of non-alcoholic fatty liver disease is also significantly associated with an increased risk of early and severe forms of VMSs among perimenopausal women. Taking into account that women spend a third of their lives in the postmenopausal period, it is important to analyze the experience of their management during this difficult period. It is based on focusing on a healthy lifestyle as part of primary prevention, including regular physical activity, calcium/vitamin D intake, maintaining an optimal body weight, avoiding stress, etc. Menopausal hormone therapy (MHT) is considered as a first-line treatment for VMSs in menopause and perimenopause. Its use should be individualized, and initiation and discontinuation should not be based only on a woman’s age. Assessment of baseline CVD risk, age and period since menopause are important. It is considered a priority for women with menopause before 10 years or under 60 years of age who have no contraindications to MHT. Hormone therapy is not indicated only for the prevention of CVD. However, it has the potential to improve cardiovascular risk profile due to its beneficial effects on vascular function, lipid levels, glucose metabolism, and reduction of diabetes mellitus. Non-hormonal VMS treatment has sufficient experience of use when there are medical contraindications to hormonal therapy or a woman’s personal choice. However, MHT remains the most effective for VMS treatment. За оцінками фахівців, до 2050 р. понад 1,6 млрд жінок у всьому світі досягнуть цього віку порівняно з 1 млрд у 2020 р. Вазомоторні симптоми (ВМС) є найбільш характерними для менопаузи та уражують понад 70% жінок. Їх діагностують у 35–50% жінок у перименопаузі та у 30–80% жінок – у постменопаузі. Більшість цих симптомів зберігається менше ніж через 7 років після останньої менструації, але у кожної четвертої жінки можуть спостерігатися до 10 років, а у кожної десятої – після 10 років. У їхній основі лежать складні ендокринні, нейроендокринні та епігенетичні механізми. Ця стаття є оглядом наукових літературних публікацій, мета – визначення впливу ВМС на подальше життя жінок на підставі аналізу опублікованих сучасних досліджень. ВМС не тільки негативно впливають на якість життя жінки, а й мають потенційну важливість для здоров’я серцево-судинної системи. Підвищення ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ) після менопаузи пояснюють різким зниженням рівня ендогенного естрогену, що свідчить про його потенційний кардіопротекторний ефект у жінок до менопаузи. Установлено, що ВМС є фактором ризику виникнення ішемічної хвороби серця, цукрового діабету. Наявність у жінки неалкогольної жирової хвороби печінки також значною мірою пов’язана з підвищеним ризиком поширених ранніх ВМС та їхніх тяжких форм серед жінок у період перименопаузи. Ураховуючи те, що третину свого життя жінки перебувають у постменопаузі, важливим є аналіз досвіду їхнього ме- неджменту у цей складний період. Його основою є зосередження на здоровому способі життя як частині первинної профілактики, включаючи регулярне фізичне навантаження, вживання кальцію/вітаміну D, підтримання оптимальної маси тіла, уникання стресу тощо. Менопаузальна гормональна терапія (МГТ) розглядається як лікування ВМС першої лінії у менопаузі та перименопаузі. Її застосування має бути індивідуалізованим, а початок і припинення не повинні базуватися виключно на віці жінки. Важливим є оцінювання базового ризику ССЗ, віку і часу після настання менопаузи. Воно вважається пріоритетним для жінок з менопаузою до 10 років або віком до 60 років, що не мають протипоказань до МГТ. Гормонотерапія не показана виключно для профілактики ССЗ. Але вона має потенціал для поліпшення профілю серцево-судинного ризику завдяки своєму сприятливому впливу на судинну функцію, рівень ліпідів, метаболізм глюкози, зниження захворюваності на цукровий діабет. Негормональне лікування ВМС має достатній досвід застосування, коли існують медичні протипоказання до гормональної терапії або особистий вибір жінки. Однак саме МГТ залишається найефективнішим засобом лікування ВМС.