Vulvovaginal atrophy: modern approaches to diagnostics and management

Abstract

The aim of the review is to analyze the latest data on the current state of diagnosis and management of a common benign vulvar and vaginal disease in postmenopausal women – atrophic vulvovaginitis. The paper presents an analysis of national and foreign scientific publications on the diagnosis and management of vulvovaginal atrophy and also focuses on the modern nomenclature and terminology of this pathology. Vulvovaginal atrophy is a common and progressive condition affecting on average more than 50 % of postmenopausal women, and its development and severity depend mainly on the duration of hypoestrogenism. Such a hormonal imbalance with a gradually increasing estrogen deficiency leads to atrophic changes in the tissues of the female genital organs and thinning of the vaginal epithelium. Degenerative alterations are accompanied by inflammatory phenomena and disturbances in the vaginal microflora. Atrophic lesions in the genitourinary system induce urinary incontinence aggravation, dysuria, increased micturition frequency, and recurrent urinary tract infections. Vulvovaginal atrophy is diagnosed based on appropriate clinical assessments as well as with the involvement of validated questionnaires. Differential diagnosis of the vulvovaginal atrophy should include all pathological conditions imitating the clinical symptoms and signs. Experts of the International Society for the Study of Women’s Sexual Health and the North American Society of Menopause have proposed a new nomenclature, namely, the terms “vulvovaginal atrophy” and “atrophic vaginitis” have been supplanted by “genitourinary menopausal syndrome”. First-line therapy for mild symptoms is non-hormonal vulvar and vaginal lubricants, vaginal moisturizers used on a regular basis. Hormonal therapy (both transdermal and oral) remains the most effective choice for the treatment of clinical manifestations, but contraindications to its use should be considered. In women with contraindications to systemic hormonal therapy, it is possible to prescribe estrogens in the form of vaginal suppositories or vaginal cream. 5-Aminolevulinic acid photodynamic therapy can be one of the promising methods in the treatment of this women’s clinical group. Given the serious consequences of vulvovaginal atrophy for the patients’ health and quality of life, timely diagnosis of the disease in accordance with its specificity and possible complications is of primary importance for the successful treatment and management of this pathology. Conclusions. Vulvovaginal atrophy has been shown to be a common disease, especially among women in the postmenopausal period, based on the analysis of national and foreign scientific publications. The pathogenesis of vulvovaginal atrophy is associated with hypoestrogeny which results in structural and functional abnormalities of the genital organs such as mucus thinning, loss of elasticity, changes in microbiota and increased pH. Given the new nomenclature and terminology, it is appropriate to use the term “genitourinary menopausal syndrome” (GMS or GUMS) in lieu of “vulvovaginal atrophy”. Мета роботи – аналіз найновіших відомостей щодо стану діагностики та лікування поширеного доброякісного захворювання вульви та піхви у жінок у постменопаузі – атрофічного вульвовагініту. Наведено аналіз вітчизняних і зарубіжних публікацій щодо діагностики та менеджменту вульвовагінальної атрофії, акцентовано на сучасній номенклатурі та термінології цієї патології. Вульвовагінальна атрофія – доволі поширений стан, що прогресує; в середньому його виявляють у 50 % жінок у постменопаузі. Розвиток і тяжкість вульвовагінальної атрофії залежать передусім від тривалості гіпоестрогенії. Такий гормональний дисбаланс із дефіцитом естрогенів, що поступово посилюється, призводить до атрофічних змін тканин жіночих статевих органів, потоншення епітелію піхви. Дегенеративні зміни супроводжуються запальними явищами і порушеннями мікрофлори середовища піхви. Атрофічні зміни сечостатевої системи спричиняють збільшення частоти сечовипорожнень, нетримання сечі, дизурію та інфекції сечовивідних шляхів, що рецидивують. Вульвовагінальну атрофію діагностують за результатами клінічного оцінювання, а також використовуючи валідовані опитувальники. Диференційний діагноз цієї патології необхідно здійснювати з усіма патологічними станами, що імітують симптоми та клінічні прояви. Експерти Міжнародного товариства з вивчення жіночого сексуального здоров’я і Північноамериканського товариства менопаузи запропонували нову номенклатуру, зокрема терміни «вульвовагінальна атрофія» та «атрофічний вагініт» замінено на «сечостатевий синдром менопаузи» і «генітоуринарний менопаузальний синдром». Терапією першої лінії в разі менш виражених симптомів є негормональні вульварні та вагінальні змазки, вагінальні зволожувальні засоби, що призначені для регулярного застосування. Гормональна терапія (і трансдермальна, і пероральна) залишається найефективнішою під час лікування клінічних проявів генітоуринарного синдрому. Втім, слід враховувати протипоказання щодо її призначення. Якщо є протипоказання до призначення системної гормональної терапії, можливе використання локальних естрогенів у лікарській формі вагінальних супозиторіїв або вагінального крему. Одним із перспективних методів лікування таких пацієнток може стати фотодинамічна терапія з 5-амінолевуліновою кислотою. Зважаючи на складні наслідки вульвовагінальної атрофії для здоров’я та якості життя пацієнток, для успішного лікування та управління цією патологією першочерговою є своєчасна діагностика захворювання, беручи до уваги його специфіку та можливі ускладнення. Висновки. Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових публікацій показав, що атрофія вульвовагінального каналу є доволі поширеним захворюванням, особливо в жінок у постменопаузальному періоді. Патогенез атрофії вульвовагінального каналу пов’язаний із гіпоестрогенією, що призводить до змін структури та функції статевих органів, як-от потоншення слизової оболонки, втрати еластичності, зміни мікробіоти, підвищення pH. Враховуючи нову номенклатуру та термінологію, замість «атрофія вульвовагінального каналу» доцільно використовувати термін «генітоуринарний менопаузальний синдром» (ГМС, ГУМС).