Клінічні особливості антибіотикоасоційованого ураження кишечниката його значення у виникненні синдрому подразненої кишки

Abstract

Мета роботи – дослідити ураження кишечника після антибіотикотерапії, частоту, характер і клінічні особливості, проаналізувати його значення у виникненні синдрому подразненої кишки. Матеріали та методи. У дослідження включили 110 пацієнтів (33 чоловіки і 77 жінок) у віці від 16 до 83 років, які отримували антибіотикотерапію. Здійснили оцінювання функції кишечника до лікування антибіотиком і через 1 тиждень, 3 та 6 місяців після його завершення (відповідно 1–4 візити). Контрольну групу становили 20 здорових осіб, які не отримували антибіотикотерапію протягом двох років. Результати. Виявили, що ознаки порушення функції кишки спостерігали під час першого візиту у 18,2% хворих, другого – у 60,0% хворих, третього – у 45,5% хворих і четвертого – у 41,1% хворих. Під час 2–4 візитів ознаки порушення функції кишки виявляли вірогідно частіше, ніж під час першого візиту (до призначення антибіотика), р<0,001. Під час другого візиту, коли ознаки порушення функції кишки були найбільш виражені, у 44,5% хворих спостерігався біль у животі, у 46,4% хворих – метеоризм, у 29,1% – діарея, у 18,2% – закреп, у 2,7% – змішані випорожнення, у 33,6% хворих – позакишкові прояви (зниження настрою, пригнічення, тужливість, апатія, зниження працездатності, порушення сну). Клінічні ознаки синдрому подразненої кишки після 6 місяців спостереження виявляли у 32,2% хворих. Висновки. Ознаки порушення функції кишки спостерігали у 60,0% хворих, які завершили антибіотикотерапію, що значно більше, ніж у хворих контрольної групи (р<0,001). Ураження кишечника найчастіше проявляються у вигляді зміни частоти та форми випорожнень, больового синдрому, синдрому метеоризму та позакишкових проявів. У 32,2% хворих після 6 місяців спостереження розвинулась клініка синдрому подразненої кишки, що вірогідно частіше, ніж до лікування (10,9% хворих) та порівняно з контрольною групою (5,0% хворих), р<0,01. Цель работы – исследовать поражение кишечника после антибиотикотерапии, его частоту, характер и клинические особенности, проанализировать его значение в возникновении синдрома раздражённой кишки. Материалы и методы. В исследование включено 110 пациентов (33 мужчины и 77 женщин) в возрасте от 16 до 83 лет, которые получали антибиотикотерапию. Нами проводилась оценка функции кишечника до лечения антибиотиком и через 1 неделю, 3 и 6 месяцев после его завершения (соответственно 1–4 визиты). Контрольную группу составили 20 здоровых лиц, не получавших антибиотикотерапии в течение двух лет. Результаты. Выявлено, что признаки нарушения функции кишечника наблюдались при первом визите у 18,2% больных, при втором – у 60,0%, при третьем – у 45,5% больных и при четвёртом визите – у 41,1% больных. Во время 2–4 визитов признаки нарушения функции кишки выявлялись достоверно чаще, чем при первом визите (до назначения антибиотика), р<0,001. Во время второго визита, когда признаки нарушения функции кишки были наиболее ярко выражены, у 44,5% больных наблюдалась боль в животе, у 46,4% – метеоризм, у 29,1% – диарея, у 18,2% – запор, у 2,7% – смешанный стул, у 33,6% больных – внекишечные проявления (снижение настроения, угнетённость, тоскливость, апатия, снижение работоспособности, нарушение сна). Клинические признаки синдрома раздражённой кишки после 6 месяцев наблюдения выявлялись у 32,2% больных. Выводы. Признаки нарушения функции кишечника наблюдаются у 60,0% больных, закончивших антибиотикотерапию, что значительно больше, чем у больных контрольной группы (р<0,001). Поражение кишечника чаще всего проявляется в виде изменения частоты и формы стула, болевого синдрома, синдрома метеоризма и внекишечных проявлений. У 32,2% больных после 6 месяцев наблюдения развилась клиника синдрома раздражённой кишки, достоверно чаще, чем до лечения (10,9% больных) и по сравнению с контрольной группой (5,0% больных), р<0,01. Aim: the main objective of this study was to investigate bowels impairment due to treatment with antibiotics, its incidence and clinicalpeculiarities; to evaluate its role in appearance of in irritable bowel syndrome.Material and Methods. We studied 110 patients (33 males and 77 females), age range 16-83 years, who received treatment with antibiotic.We evaluated the function of the intestine before treatment with antibiotic, then in 1 week, 3 months after treatment finish (1, 2, 3, 4 visitsrespectively). Control group included 20 healthy persons, who haven’t had antibiotics administered during recent two years.Results. We revealed that the signs of bowel function impairment took place at the fi rst visit in 18.2% of patients, at the second visit – in60.0% of patients, at the third visit – in 45.5% of patients and at the fourth visit – in 41.1% of patients. At the second, third and fourth visits thesigns of bowels function impairment were observed reliably more often then at the fi rst visit (before antibiotic administration), p<0.001). At thesecond visit the signs bowels function disorders were the most prominent: abdominal pain – in 44.5%, distention – in 46.4%, diarrhea – in 29.1%, constipation – in 18.2%, presence of oth (diarrhea and periodically constipation) manifestations – in 2.7%; and extraintestinal manifestations (depression. depressed mood, sorrow, apathy, decreased stamina, sleep disturbances – in 29.1% of patients. Clinical manifestations of irritable bowel syndrome occured in 6 months of observation in 32.2% of patients.Conclusions.The signs of bowel function impairment were observed in 60.0% of patients after finishing treatment with antibiotic. This incidence is much higher than in control group (р<0.001). Bowel disorders mostly manifested as the changes in quantity and consistency of feaces, pain, abdominal distention and extraintestinal manifestations. In 32.2% of patients clinical manifestations of irritable bowel syndrome developed in 6 months of observation. This incidence is reliably higher than before treatment (10.9% of patients) and compared with control group (5.0% of patients), of observation р<0.01.