Влияние фармакотерапии на долгосрочный прогноз у больных хронической сердечной недостаточностью ишемического генеза с сохранённой фракцией выброса левого желудочка и почечной дисфункцией

Abstract

Усовершенствование лечения сердечно-сосудистой патологии привело к увеличению количества пациентов с хронической сердечной недостаточностью с сохранённой фракцией выброса (ХСН–СФВ), однако на настоящий момент нет дифференцированных подходов, основанных на принципах доказательной медицины. Цель работы – изучить влияние современной фармакотерапии на долгосрочный прогноз у больных с хронической сердечной недостаточностью ишемического генеза с сохранённой фракцией выброса левого желудочка и почечной дисфункцией.Материалы и методы. В исследование включено 243 больных (80,3 % мужчин) с ХСН ишемического генеза с сохранённой фрак¬цией выброса левого желудочка и почечной дисфункцией, средний возраст – 58,7±9,3 года. Терапия включала: ингибиторы АПФ/БРА (98,3 %), статины (95,9 %), антиагреганты (94,2 %), бета-блокаторы (91,3 %), диуретики (53,5 %), триметазидин (30,9 %), антагонисты минералокортикоидных рецепторов (16,5 %), антагонисты кальция (26,3 %), амиодарон (11,9 %). Период наблюдения составил 3 года. Для оценки функции выживания использовали метод множественных оценок Каплана–Мейера. Результаты. Установлено, что включение в терапию больных ХСН–СФВ и почечной дисфункцией торасемида в сравнении с фуросемидом сопровождалось снижением неблагоприятных сердечно-сосудистых событий (ОР 4,92; 95 % ДИ 1,47–16,4; р=0,009), включение блокаторов рецепторов к ангиотензину II оказывало положительный эффект (ОР 0,46; 95 % ДИ 0,21–1,07; р=0,07), а включение амиодарона сопровождалось увеличением числа неблагоприятных событий (ОР 3,27; 95 % ДИ 1,38–7,74; р=0,006). При анализе влияния фармакотерапии на внезапную сердечную смерть: только бета-блокаторы снижали риск (ОР 0,09; 95 % ДИ 0,01–0,58; р=0,01). Установлено, что амиодарон (ОР 4,69; 95 % ДИ 1,26–17,3; р=0,02) и антагонисты минералокортикоидных рецепторов (ОР 4,81; 95 % ДИ 1,62–14,3; р=0,004) увеличивали риск госпитализации по поводу декомпенсации ХСН. Выводы. По результатам трёхлетнего наблюдения за пациентами с ХСН ишемического генеза с сохранённой ФВ ЛЖ и почечной дисфункцией установлено, что среди диуретиков торасемид имеет преимущество перед фуросемидом в отношении влияния на кумуля¬тивную конечную точку. Бета-блокаторы оказались эффективны в профилактике внезапной сердечной смерти, а блокаторы рецепторов к ангиотензину II снижали риск атеротромботических событий. Удосконалення лікування серцево-судинної патології призвело до збільшення кількості пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду (ХСН–ЗФВ), однак на цей момент немає диференційованих підходів, що засновані на принципах доказової медицини. Мета роботи – вивчити вплив сучасної фармакотерапії на довгостроковий прогноз у хворих із хронічною серцевою недостатністю ішемічного генезу зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка та нирковою дисфункцією. Матеріали та методи. У дослідження включили 243 пацієнти (80,3 % чоловіків) із ХСН–ЗФВ ішемічного генезу з нирковою дис¬функцією, середній вік – 58,7±9,3 року. Терапія включала: інгібітори АПФ/БРА (98,3 %), статини (95,9 %), антиагреганти (94,2 %), бета-блокатори (91,3 %), діуретики (53,5 %), триметазидин (30,9 %), антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (16,5 %), антагоністи кальцію (26,3 %), аміодарон (11,9 %). Період спостереження становив 3 роки. Для оцінювання функції виживання використовували метод множинних оцінок Каплана–Мейера. Результати. Встановили, що включення в терапію хворих ХСН–ЗФВ і нирковою дисфункцією торасеміду порівняно з фуросемідом супроводжувалось зниженням несприятливих серцево-судинних подій (ВР 4,92; 95 % ДІ 1,47–16,4; р=0,009), включення блокаторів рецепторів до ангіотензину II надавало позитивний ефект (ВР 0,46; 95% ДІ 0,21–1,07; р=0,07), а включення аміодарону супроводжу¬валося збільшенням числа несприятливих подій (ВР 3,27; 95 % 1,38–7,74 ДІ; р=0,006). Аналізуючи вплив фармакотерапії на раптову серцеву смерть: тільки бета-блокатори знижували ризик (ВР 0,09; 95 % ДІ 0,01–0,58; р=0,01). Встановили, що аміодарон (ВР 4,69; 95 % ДІ 1,26–17,3; р=0,02) та антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (ВР 4,81; 95 % ДІ 1,62–14,3; р=0004) збільшували ризик госпіталізації з приводу декомпенсації ХСН. Висновки. За результатами трирічного спостереження за пацієнтами з ХСН ішемічного генезу зі збереженою ФВ ЛШ і нирковою дисфункцією встановили, що серед діуретиків торасемід має перевагу над фуросемідом щодо впливу на кумулятивну кінцеву точку. Бета-блокатори виявилися ефективними у профілактиці раптової серцевої смерті, а блокатори рецепторів до ангіотензину II знижували ризик атеротромботичних подій. Improvement of the treatment of cardiovascular disease has led to an increase number of patients with chronic heart failure with preserved ejection fraction (HFpEF), but at the moment there is no differentiated approach based on the principles of evidence-based medicine. Aim. To investigate the effect of modern combined drug therapy for long-term prognosis in patients with ischemic HFpEF and renal dysfunction. Materials and methods. The study involved 243 patients (80.3 % men) with ischemic HFpEF with renal dysfunction (age 58.7±9.3 years). Therapy included: ACE inhibitors/ARBs (98.3 %), statins (95.9 %), antiplatelet agents (94.2 %), beta blockers (91.3 %), diuretics (53.5 %), trimetazidine (30.9 %), calcium antagonists (26.3 %), mineralocorticoid receptor antagonists (16.5 %), amiodarone (11.9 %). The follow-up period was 3 years. The cumulative survival curves were constructed by the Kaplan-Meier method using and groups were compared with the log-rank test. Results. It was found that the torasemide inclusion in the therapy of patients with ischemic HFpEF and renal dysfunction in comparison with furosemide was accompanied by a reduction in adverse cardiovascular events (hazard ratio (HR) 4.92; 95 % CI 1.47-16.4; p=0.009), ARB has a positive effect (HR 0.46; 95 % CI 0.21-1.07; p=0.07), and the inclusion of amiodarone was accompanied by an increase number of adverse events (HR 3.27; 95 % CI 1.38-7.74, p=0.006). Beta-blockers reduced the risk of sudden cardiac death (HR 0.09; 95% CI 0.01-0.58, p=0.01). It was found that amiodarone (HR 4.69; 95 % CI 1.26-17.3; p=0.02) and AMR (HR 4.81; 95 % CI 1.62-14.3; p=0.004) increased the risk of hospitalization. Conclusion. As a result of a three-year follow-up of patients with ischemic HFpEF and renal dysfunction it was found that among diuretics torasemide has preference over furosemide in respect of the impact on cumulative endpoint. Beta-blockers were effective in preventing sudden cardiac death, and angiotensin II receptor blockers reduced the risk of atherothrombotic events.