Особенности хирургической тактики при травматических ампутациях конечностей

Abstract

Частота травматических ампутаций постоянно растёт, что связано с развитием транспорта и современной техники, военными конфликтами. Цель работы – улучшить результаты лечения пациентов с раневыми и функциональными дефектами после травмы путём разработки комплексной программы хирургического лечения для восстановления формы и функции туловища и конечностей. Материалы и методы. С 2010 по 2016 г. в клинике наблюдались 52 пациента. Травматическое отчленение на уровне бедра наблюдалось у 14 пострадавших, верхней трети голени – у 7 пациентов, нижней трети голени – у 3, стопы – у 6. Одновременное отчленение двух нижних конечностей отмечено у 2 больных. Отчленение верхней конечности на уровне плеча отмечено у 3 пациентов, кисти – у 2, пальцев – у 15 больных. Среди причин отчленения конечностей дорожно-транспортные травмы занимали ведущее место – 77,8 %. Комбинированная травма (механическая и термическая) наблюдалась в 1 случае – имелся ожог отчленённой конечности. У 31 пациента (59,6 %) было полное отчленение конечности, неполное – у 21 (40,4 %). Результаты. В результате применения предложенной тактики только в 3 случаях пришлось выполнить реампутацию конечности в связи с несостоятельностью культи. У 22 больных для сохранения достаточной длины и оптимальной формы культи наложение первичных швов не производилось. На этапе восстановления покровных тканей культи у 16 пациентов выполнено закрытие раневых дефектов простым расщеплённым кожным трансплантатом, у 3 – пластикой местными тканями, у 4 – островковым лоскутом на периферической ножке, у 1 – пластикой плоским мостовидным лоскутом, у 20 – трубчатым мигрирующим классическим лоскутом. Осложнений в послеоперационном периоде не было. Выводы. Главными принципами при установлении показаний к реконструкции крупных сегментов конечностей должны быть как критическое отношение к операции, так и строгий индивидуальный подход к каждому пациенту на основе комплексной оценки всех критериев. Частота травматичних ампутацій постійно зростає, що пов’язано з розвитком транспорту та сучасної техніки, військовими конфліктами. Мета роботи – поліпшити результати лікування пацієнтів із рановими та функціональними дефектами після травми шляхом розробки комплексної програми хірургічного лікування для відновлення форми та функції тулуба й кінцівок. Матеріали та методи. З 2010 по 2016 р. у клініці спостерігалися 52 пацієнти. Травматичне від’єднання на рівні стегна було в 14 постраждалих, верхньої третини гомілки – в 7 пацієнтів, нижньої третини гомілки – у 3, стопи – у 6. Одночасне від’єднання двох нижніх кінцівок відзначено у 2 хворих. Від’єднання верхньої кінцівки на рівні плеча – у 3 пацієнтів, кисті – у 2, пальців – в 15 хворих. Серед причин від’єднання кінцівок дорожньо-транспортні травми посідали провідне місце – 77,8 %. Комбінована травма (механічна та термічна) спостерігалася в одному випадку: опік від’єднання кінцівки. У 31 пацієнта (59,6 %) було повне від’єднання кінцівки, неповне – у 21 випадку (40,4 %). Результати. Застосувавши представлену тактику, тільки у 3 випадках довелося виконати реампутацію кінцівки у зв’язку з неспроможністю кукси. У 22 хворих для збереження достатньої довжини та оптимальної форми кукси накладання первинних швів не здійснювали. На етапі відновлення покривних тканин кукси в 16 пацієнтів виконано закриття ранових дефектів простим розщепленим шкірним трансплантатом, у 3 – пластикою місцевими тканинами, у 4 – острівцевим клаптем на периферичній ніжці, у 1 – пластикою плоским мостоподібним клаптем, у 20 – трубчастим мігрувальним класичним клаптем. Ускладнень у післяопераційному періоді не було. Висновки. Головними принципами під час встановлення показань до реконструкції великих сегментів кінцівок повинно бути як критичне ставлення до операції, так і строгий індивідуальний підхід до кожного пацієнта на підставі комплексного оцінювання всіх критеріїв. The frequency of traumatic amputations is constantly growing, which is associated with the development of transport and modern technology, military conflicts. Aim. To improve the results of treatment of patients with wound and functional defects after injury by developing a comprehensive program of surgical treatment to restore the shape and function of the trunk and limbs. Materials and methods. From 2010 to 2016 52 patients were observed in the clinic. Traumatic amputations at the hip level were observed in 14 patients, at the level of the upper third of the tibia – in 7 patients, at the level of the lower third of the tibia – 3, foot – 6. Simultaneous amputation of two lower limbs was observed in 2 patients. Amputation of upper limbs at shoulder level was observed in 3 patients, hand – 2, fingers – 15 patients. Among the reasons of limb amputations road traffic injuries occupied the leading position – 77.8 %. Combined injury (mechanical and thermal) was observed in 1 case – there was a burn of amputated limb. In 31 cases (59.6 %) there was complete amputation of a limb, incomplete – in 21 cases (40.4 %). Results. As a result of these tactics, only in 3 cases we had to do limb reamputation due to the inconsistency of the stump. In 22 patients for the conservation of sufficient length and the optimum shape of the stump the imposition of primary sutures was not made. At the stage of recovery of tissue covering the stump in 16 cases the closure of wound defects with simple split skin graft was fulfilled, 3 – with plastic by local tissues, 4 – islet flap on the peripheral stalk, 1 – plastic flat bridging flap, 20 operations were performed with tubular migratory classic flap. There were no complications in the postoperative period. Conclusions. The main principles in establishing the indications for reconstruction of large limb segments should be both critical attitude to the operation and strict individual approach to each patient based on the comprehensive evaluation of all the criteria.