Клініко-лабораторні особливості перебігу ентеровірусних менінгітів у дорослих і дітей

Abstract

Мета роботи – визначити частоту ентеровірусної етіології серозних менінгітів і з’ясувати їхні клініко-лабораторні особливості. Матеріали та методи. У дослідження включений 51 хворий на серозні менінгіти. Для підтвердження ентеровірусної етіології серозного менінгіту застосований метод полімеразної ланцюгової реакції з ідентифікацією рибонуклеїнової кислоти ентеровірусів у калі та лікворі з подальшим визначенням 71 типу ентеровірусу. Роботу здійснили в рамках відкритого когортного дослідження спільної програми малих грантів ЄРБ/СПТЗ, що зосереджені на реалізації програм із боротьби з інфекційними захворюваннями. Результати. Ентеровірусна етіологія серозного менінгіту підтверджена у 27 (52,9 %) пацієнтів, але 71 генотип енте¬ровірусу не виявлений у жодному випадку. Групою ризику щодо розвитку серозного менінгіту ентеровірусної етіології виявились діти 8–11 років, частота його виявлення – 40,8 % проти 12,5 % (χ2 = 5,09, р < 0,02), які захворіли на серозний менінгіт нез’ясованої етіології в цієї вікової групи. Для серозного менінгіту ентеровірусної етіології, який викликаний не 71 типом вірусу, характерними виявились гострий початок, переважно менш виражена загальномозкова симптоматика, дисоціація менінгеальних знаків (48,1 %), наявність нейтрофільного плеоцитозу (25,9 %) в дебюті захворювання та до¬броякісний перебіг захворювання внаслідок швидшої регресії таких клінічних проявів, як цефалгія та менінгіальні знаки. Висновки. Ентеровірусна етіологія серозного менінгіту підтверджена у 52,9 % пацієнтів, при цьому 71 генотип ентеровіру¬су не реєструвався. Найчастіше серозний менінгіт мав ентеровірусну етіологію в дітей віком 8–11 років. Для серозного менінгіту ентеровірусної етіології, який викликаний не 71 типом вірусу, характерними виявилися гострий початок, менш виражена загальномозкова симптоматика, дисоціація менінгеальних знаків, наявність нейтрофільного плеоцитозу в дебюті захворювання та доброякісний перебіг захворювання. Цель работы – определить частоту серозных менингитов энтеровирусной этиологии и выяснить их клинико-лабора¬торные особенности. Материалы и методы. В исследование включён 51 больной серозными менингитами. Для подтверждения энтеровирус¬ной этиологии серозного менингита применён метод полимеразной цепной реакции с идентификацией рибонуклеиновой кислоты энтеровирусов в кале и ликворе с последующим определением 71 типа энтеровируса. Работа выполнена в рамках открытого когортного исследования Совместной программы малых грантов ЕРБ/СПТЗ, сосредоточенных на реализации программ по борьбе с инфекционными заболеваниями. Результаты. Энтеровирусная этиология серозного менингита подтверждена у 27 (52,9 %) пациентов, однако 71 генотип энтеровируса не выявлен ни в одном случае. Группой риска по развитию серозного менингита энтеровирусной этиоло¬гии оказались дети в возрасте 8–11 лет, частота его выявления – 40,8 % против 12,5 % (χ2 = 5,09, р < 0,02) заболевших серозным менингитом неясной этиологии в этой же возрастной группе. Для серозного менингита энтеровирусной этиологии, который вызван не 71 типом вируса, характерными оказались: острое начало, менее выраженная обще¬мозговая симптоматика, диссоциация менингеальных знаков (48,1 %), наличие нейтрофильного плеоцитоза (25,9 %) в дебюте заболевания и доброкачественное течение заболевания за счёт более быстрой регрессии таких клинических проявлений заболевания, как цефалгия и менингеальные знаки. Выводы. Энтеровирусная этиология серозного менингита подтверждена у 52,9 % пациентов, при этом 71 генотип эн¬теровируса не регистрировался. Чаще всего серозный менингит имел энтеровирусную этиологию у детей 8–11 лет. Для серозного менингита энтеровирусной этиологии, который вызван не 71 типом вируса, характерными оказались острое начало, менее выраженная общемозговая симптоматика, диссоциация менингеальных знаков, наличие нейтрофильного плеоцитоза в дебюте заболевания и его доброкачественное течение заболевания. Objective – to determine the frequency of serous meningitis of enteroviral etiology and find out their clinical and laboratory features. Materials and Methods. The study included 51 patients with serous meningitis. To confirm the serous meningitis of enteroviral etiology the method of polymerase chain reaction with enteroviruses RNA identification in feces and cerebrospinal fluid and subsequent identification of the enterovirus type 71. The study has been carried out as a part of an open cohort study of the Small Grants Joint Programme WHO/HHWS focused on the programs of the communicable disease control implementation. Results. Enterovirus etiology of serous meningitis was confirmed in 27 (52.9 %) patients, but the genotype of enterovirus type 71 was not detected in any case. The risk group of serous meningitis of enteroviral etiology development were children aged 8–11 years, as the frequency of serous meningitis of enteroviral etiology among them was 40.8 % against 12.5 % (χ2 = 5.09, p < 0.02) of cases serous meningitis of unknown etiology in the same age group. Serous meningitis of enteroviral etiology, which was not caused by virus type 71, was characterized by acute onset, less pronounced cerebral symptomatology, dissociation of meningeal signs (48.1 %), neutrophilic pleocytosis (25.9 %) at the beginning of the disease and benign course of the disease due to faster regress in the clinical manifestations of the disease such as headache and meningeal signs. Conclusions. Enterovirus etiology of serous meningitis was confirmed in 52.9 % of patients but there was not identification of enterovirus genotype 71. Mostly serous meningitis had enterovirus etiology in children of 8–11 years old. Serous meningitis of enteroviral etiology was not caused by virus type 71, and was characterized by acute onset, less severe cerebral symptoms, dissociation of meningeal signs, neutrophilic pleocytosis at the beginning of the disease and benign course of the disease.