Предикторы развития стрессовой гипергликемии у больных в остром периоде Q-инфаркта миокарда, осложненного острой сердечной недостаточностью, без сахарного диабета в анамнезе

Abstract

Цель работы – установить предикторы стрессовой гипергликемии у больных в остром периоде Q-инфаркта миокарда, осложненного острой сердечной недостаточностью, без сахарного диабета в анамнезе. Материалы и методы. Обследованы 55 больных в остром периоде Q-инфаркта миокарда, осложненного острой сердечной недостаточностью, из них 38 (67 %) мужчин. Средний возраст – 63,0 ±10,6 года. У 32 человек при поступлении в стационар диагностирована стрессовая гипергликемия. Средний уровень глюкозы у пациентов с гипергликемией составил 9,25 ± 0,35 ммоль/л, с нормогликемией – 6,05 ± 0,23 ммоль/л. При построении модели множественной линейной регрессии использовали данные анамнеза, расчет индекса массы тела. Сахарный диабет в анамнезе и впервые диагностированный сахарный диабет при дальнейшем обследовании пациента являлись критериями исключения. Результаты. При построении модели множественной линейной регрессии установили 3 достоверные фактора риска: мужской пол, индекс массы тела и нарушение ритма в анамнезе. При увеличении ИМТ на 10 г/м2 уровень гликемии увеличится в среднем на 2,1 ммоль/л; у мужчин уровень гликемии в среднем на 1,4 ммоль/л выше, чем у женщин, а наличие нарушений ритма в анамнезе увеличивает уровень гликемии в среднем на 3,01 ммоль/л. Коэффициент детерминации R-квадрат равен 0,95, что подтверждает высокое качество модели. С помощью коэффициента эластичности (е = 0,727) определено, что наибольшее влияние оказывает индекс массы тела. При увеличении ИМТ на 1 %, уровень гликемии увеличится в среднем на 0,73 %. Относительный риск развития стрессовой гипергликемии у пациентов с нарушением ритма в анамнезе составил 2,94 (95 % ДИ 1,77–4,88), р ≤ 0,05. Выводы. У больных в остром периоде Q-инфаркта миокарда, осложненного острой сердечной недостаточностью, предикторами развития стрессовой гипергликемии являются ИМТ, мужской пол и наличие нарушений ритма в анамнезе. У пациентов с нарушением ритма относительный риск развития стрессовой гипергликемии в 2,94 раза выше, чем у лиц без нарушений ритма. Мета роботи – виявити предиктори стресової гіперглікемії у хворих у гострому періоді Q-інфаркту міокарда, що ускладнений гострою серцевою недостатністю, без цукрового діабету в анамнезі. Матеріали та методи. Обстежили 55 хворих у гострому періоді Q-інфаркту міокарда, що ускладнений гострою серцевою недостатністю; з них 38 (67 %) чоловіків. Середній вік – 63,0 ± 10,6 року. У 32 осіб при надходженні у стаціонар виявлена стресова гіперглікемія. Середній рівень глюкози в пацієнтів із гіперглікемією становив 9,25 ± 0,35 ммоль/л, з нормоглікемією – 6,05 ± 0,23 ммоль/л. При побудові моделі множинної лінійної регресії використовували дані анамнезу, розрахунок індексу маси тіла. Цукровий діабет в анамнезі та вперше виявлений цукровий діабет під час обстеження пацієнта були критеріями виключення. Результати. Будуючи моделі множинної лінійної регресії, виявили 3 вірогідні фактори ризику: чоловіча стать, індекс маси тіла й порушення ритму в анамнезі. При збільшенні ІМТ на 10 г/м2 рівень глікемії збільшиться в середньому на 2,1 ммоль/л, у чоловіків рівень глікемії в середньому на 1,4 ммоль/л вище, ніж у жінок, а наявність порушень ритму в анамнезі збільшує рівень глікемії в середньому на 3,01 ммоль/л. Коефіцієнт детермінації R-квадрат дорівнює 0,95, що підтверджує високу якість моделі. За допомогою коефіцієнта еластичності (е = 0,727) визначено, що найбільший вплив чинить індекс маси тіла. При збільшенні ІМТ на 1 % рівень глікемії збільшиться в середньому на 0,73 %. Відносний ризик розвитку стресової гіперглікемії в пацієнтів із порушенням ритму в анамнезі становив 2,94 (95 % ДІ 1,77–4,88), р ≤ 0,05. Висновки. У хворих у гострому періоді Q-інфаркту міокарда, що ускладнений гострою серцевою недостатністю, предикторами розвитку стресової гіперглікемії є індекс маси тіла, чоловіча стать і наявність порушень ритму в анамнезі. У пацієнтів з порушенням ритму відносний ризик розвитку стресової гіперглікемії в 2,94 раза вищий, ніж в осіб без порушень ритму. The aim was to identify the predictors of stress hyperglycemia in patients with acute phase of Q-wave myocardial infarction complicated by acute heart failure without diabetes history. Materials and methods. 55 patients in acute phase of Q-wave myocardial infarction complicated by acute heart failure were examined. 38 (67 %) of them were male. The average age was 63.0 ± 10.6 years. Stress hyperglycemia was revealed in 32 persons on admission. The average level of glucose in patients with hyperglycemia was 9.25 ± 0.35 mmol/l, with normoglycemia – 6.05 ± 0.23 mmol/l. When constructing the multivariate linear regression model we used the data from anamnesis and body mass index calculation. Diabetes mellitus in past history and diabetes mellitus first-diagnosed on further patient’s examination were the exclusion criteria. Results. Three reliable risk factors in the construction of multivariate linear regression model were identified: male, body mass index and history of rhythm disorders. With increasing body mass index by 10 g/m2 the levels of glycemia increased by 2.1 mmol/l, glucose level in men was higher than in women by 1.4 mmol/l and the past history of rhythm disorders increased the level of glucose by 3.01 mmol/l. The coefficient of determination (R-squared) was 0.95, which confirmed the high quality of the model. Body mass index was determined to have the greatest impact, using coefficient of elasticity (e = 0.727). The increase of 1 % in body mass index led to increase in glucose level by an average of 0.73 %. The relative risk of stress hyperglycemia in patients with a past history of rhythm disorders was 2.94 (95 % CI 1,77–4,88), P ≤ 0.05. Conclusions. In patients with the acute phase of Q-wave myocardial infarction, complicated by acute heart failure, the predictors of stress hyperglycemia development were the body mass index, male and past history of rhythm disorders. In patients with history of rhythm disorders the relative risk of stress hyperglycemia was 2.94 times higher than in persons without history of rhythm disorders.