Зміни вмісту прогестерону, інсуліну та кортизолу під впливом лікування у вагітних із загрозою передчасних пологів в умовах хронічного стресу

Abstract

Незважаючи на те, що багато вітчизняних та іноземних наукових колективів працюють над вирішенням проблеми передчасних пологів, рівень невиношування вагітності (НВ) становить від 5,0 % до 10,0 % та не має тенденції до зниження. Мета роботи – визначити ефективність комбінації препаратів прогестерону та тіотріазоліну при загрозі передчасних пологів на основі вивчення динаміки гормонального профілю та перинатальних наслідків. Матеріали та методи. Визначили рівні прогестерону як основного гормона вагітності, інсуліну, кортизолу в сироватці крові у вагітних із загрозою передчасних пологів (ЗПП) і в пуповинній крові, розрахували інсулін-кортизоловий індекс. Вагітних поділили на дві групи: основну (n = 22), порівняння (n = 22). Для корекції гормональних порушень і пролонгування вагітності у терміні 22–34 тижні при ЗПП пацієнтки основної групи отримували препарати прогестерону та тіотріазоліну: натуральний мікронізований прогестерон у формі вагінальних супозиторіїв по 100 мг двічі на добу; тіотріазолін у формі ректальних супозиторіїв 0,2 г 1 раз на добу протягом 10 днів. Пацієнтки групи порівняння в терміні 22–34 тижні вагітності отримували лікування за стандартною схемою, згідно з затвердженими клінічними протоколами. Результати. Аналіз вихідних рівнів прогестерону, кортизолу та інсуліну сироватки крові у вагітних двох груп не показав вірогідної різниці. В основній групі рівень прогестерону протягом 10 днів лікування знизився з 162,5 нг/мл до 148,8 нг/мл (р > 0,05). Вірогідну різницю між показниками вмісту прогестерону до та після лікування в обох групах не виявили. У вагітних основної групи рівень інсуліну підвищився з 15,9 мкМЕ/мл до 34,7 мкМЕ/мл (р < 0,05). У вагітних групи порівняння рівень інсуліну також підвищився з 13,9 мкМЕ/мл до 14,4 мкМЕ/мл, але не вірогідно. Рівень кортизолу в основній групі недостовірно збільшився з 564,6 нг/мл до 600,5 нг/мл, (р > 0,05). У вагітних групи порівняння рівень кортизолу до та після лікування вірогідно не змінився – 536,6 ± 321,6 нг/мл і 546,5 ± 334,2 нг/мл відповідно. Через 10 днів лікування у вагітних основної групи спостерігали вірогідне підвищення інсулін-кортизолового індексу з 0,027 ум. од. до 0,066 ум. од. (р < 0,05). Початковий рівень інсулін-кортизолового індексу у вагітних групи порівняння, як і в основній групі, становив 0,027 ум. од. Через тиждень стандартної терапії він вірогідно (р < 0,05) збільшився до 0,033 ум. од. Встановили відсутність вірогідної різниці за рівнем прогестерону в пуповинній крові обох груп дослідження (1 – 1483 нг/мл, 2 – 1662 нг/мл). В основній групі в пуповинній крові вміст інсуліну був найнижчим (3,78 мкМЕ/мл) і достовірно відрізнявся від показника у групі порівняння (4,29 мкМЕ/мл) (р < 0,05). За рівнями кортизолу пуповинної крові жінки основної групи та групи порівняння не відрізнялись – 264,5 нг/мл проти 305,2 нг/мл. Інсулін-кортизоловий індекс в усіх групах вірогідно не відрізнявся. Висновки. У жінок із загрозою передчасних пологів зниження рівня інсуліну та кортизолу в пуповинній крові свідчить про фізіологічну адаптацію до стресових чинників під час вагітності та ефективність обраної лікувальної стратегії. Застосування мікронізованого прогестерону в комбінації з антиоксидантами сприяє підвищенню стресового гормонального індексу в основній групі у 2,5 раза, що є критерієм ефективності запропонованої схеми лікування, запобігаючи передчасним пологам. Несмотря то, что многие отечественные и иностранные научные коллективы работают над решением проблемы преждевременных родов, уровень невынашивания беременности (НБ) составляет от 5,0 % до 10,0 % и не имеет тенденции к снижению. Цель работы – определить эффективность комбинации препаратов прогестерона и тиотриазолина при угрозе преждевременных родов на основании изучения динамики гормонального профиля и перинатальных последствий. Материалы и методы. Определили уровни прогестерона как основного гормона беременности, инсулина, кортизола в сыворотке крови у беременных с угрозой преждевременных родов (УПР) и в пуповинной крови, рассчитали инсулин-кортизоловый индекс. Беременных поделили на две группы: основная (n = 22), группа сравнения (n = 22). Для коррекции гормональных нарушений и пролонгирования беременности в сроке 22–34 недели при УПР пациентки основной группы получали препараты прогестерона и тиотриазолина: натуральный микронизированный прогестерон в форме вагинальных суппозиториев по 100 мг 2 раза в сутки; тиотриазолин в форме ректальных суппозиториев 0,2 г 1 раз в сутки в течение 10 дней. Пациентки группы сравнения в сроке 22–34 недели беременности получали лечение по стандартной схеме, согласно утвержденных клинических протоколов. Результаты. Анализ исходных уровней прогестерона, кортизола и инсулина сыворотки крови у беременных двух групп не показал достоверной разницы. В основной группе уровень прогестерона в течение 10 дней лечения снизился с 162,5 нг/мл до 148,8 нг/мл (р > 0,05). Достоверную разницу между показателями содержания прогестерона до и после лечения в обеих группах не наблюдали. У беременных основной группы уровень инсулина повысился с 15,9 мкМЕ/мл до 34,7 мкМЕ/мл (р < 0,05). У беременных группы сравнения уровень инсулина также повысился с 13,9 мкМЕ/мл до 14,4 мкМЕ/мл, однако не достоверно. Уровень кортизола в основной группе недостоверно увеличился с 564,6 нг/мл до 600,5 нг/мл (р > 0,05). У беременных группы сравнения уровень кортизола до и после лечения достоверно не изменился – 536,6 ± 321,6 нг/мл и 546,5 ± 334,2 нг/мл соответственно. Через 10 дней лечения у беременных основной группы наблюдали достоверное повышение инсулин-кортизолового индекса с 0,027 у. е. до 0,066 у. е., (р < 0,05). Начальный уровень инсулин-кортизолового индекса у беременных группы сравнения, как и в основной группе, составил 0,027 у. е. Через неделю стандартной терапии он достоверно (р < 0,05) увеличился до 0,033 у. е. Установлено отсутствие достоверной разницы по уровню прогестерона в пуповинной крови обеих групп исследования (1 – 1483 нг/мл, 2 – 1662 нг/мл). В основной группе в пуповинной крови содержание инсулина было низким (3,78 мкМЕ/мл) и достоверно отличалось от аналогичного показателя в группе сравнения (4,29 мкМЕ/мл) (р < 0,05). По уровням кортизола пуповинной крови женщины основной группы и группы сравнения не отличались – 264,5 нг/мл против 305,2 нг/мл. Инсулин-кортизоловый индекс во всех группах достоверно не отличался. Выводы. У женщин с УПР снижение уровня инсулина и кортизола в пуповинной крови свидетельствует о физиологической адаптации на стрессовые факторы во время беременности и эффективность выбранной лечебной стратегии. Применение микронизированного прогестерона в сочетании с антиоксидантами способствует повышению стрессового гормонального индекса в основной группе в 2,5 раза, что является критерием эффективности предложенной схемы лечения, предупреждая преждевременные роды. Changes in the content of progesterone, insulin and cortisol in treatment course of pregnant women with the threat of preterm labor in chronic stress conditions A. O. Shevchenko Despite the fact that many national and foreign scientific groups are working to address the issue of preterm labor, the rate of miscarriage ranges from 5.0 to 10.0 % without decreasing trend. The aim: to determine the efficacy of progesterone and thiotriazoline combination in the risk of premature birth on the basis of studying the hormonal profile dynamics and perinatal consequences. Materials and methods. Serum progesterone levels as the main hormone of pregnancy, insulin, cortisol were measured in pregnant women with the threat of preterm labor (TPL) and in the umbilical cord blood; insulin-cortisol index was calculated. Pregnant women were divided into two groups: 1 – basic (n = 22), and 2 – comparison group (n = 22). For hormonal disorders correction and pregnancy prolongation patients of basic group with TPL at 22–34 weeks of gestation received preparations of progesterone and thiatriazoline: natural micronized progesterone vaginal suppositories, 100 mg, twice-daily and 0.2 g of thiatriazoline rectal suppositories 1 time per day for 10 days. Comparison group patients at the 22–34 weeks of gestation received standard treatment according to approved clinical protocols. Results: Analysis of the progesterone, cortisol and insulin blood serum baseline levels of both pregnant women study groups showed no significant difference. In the basic group the progesterone level during 10 days of treatment decreased from 162.5 ng/ ml to 148.8 ng/ml (P > 0.05). There was no significant difference between the progesterone contents before and after treatment in both groups. In pregnant women the insulin level increased from 15.9 μMe/ml to 34.7 μMe/ml (P < 0.05). In the comparison group the insulin level also increased from 13.9 μMe/ml to 14.4 μMe/ml, but not significantly. The cortisol level in the basic group insignificantly increased from 564.6 ng/ml to 600.5 ng/ml (P > 0.05). In the comparison group the cortisol level before and after treatment did not change significantly – 536.6 ± 321.6 ng/ml and 546.5 ± 334.2 ng/ml, respectively. There was a significant increase in insulin / cortisol index from 0.027 U.M. to 0.066 U.M. (P < 0.05) in the pregnant women of the basic group after 10 days of treatment. The baseline level of insulin / cortisol index in pregnant women of comparison group, as in the basic group, was 0.027 U.M. After a week of standard therapy it significantly increased up to 0.033 U.M. (P < 0.05). There was no significant difference in the progesterone level in the umbilical cord blood of both study groups (1 – 1483 ng/ml, 2 – 1662 ng/ml). Insulin content in the umbilical cord blood in the basic group was the lowest (3.78 μMe/ml) and significantly differed from that of comparison group (4.29 μMe/ml) (P < 0.05). The levels of cortisol in the umbilical cord blood did not differ between women of the basic and comparison groups – 264.5 ng/ml versus 305.2 ng/ml. The insulin-cortisol index in all groups was not significantly different. Conclusions. In women with a risk of preterm birth the decrease in insulin and cortisol levels in the umbilical cord blood indicates the physiological adaptation to stress factors during pregnancy and the therapeutic strategy chosen effectiveness. The use of micronized progesterone in combination with antioxidants increases the stress hormonal index in the basic group by 2.5 times, indicating the proposed treatment regimen effectiveness and preventing premature birth.