Комунікативно-прагматичні параметри експресивів негативної оцінності в наукових текстах другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття

Abstract

У статті обґрунтовано наявність і встановлено специфіку функціювання у наукових текстах другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. експресивів негативної оцінності. Встановлено, що емотивність повідомлення формально часто виражається за допомогою експресивів позитивної (похвала, подяка, побажання, привітання) та негативної (негативне здивування, шкодування, нарікання, докір, осуд, вибачення, зауваження) оцінності. Прагматичним завданням експресивів є емоційний вплив на реципієнта. Вираження емоційних інтелектуальних міркувань тими чи тими мовними одиницями привертає увагу читача до інформаційного повідомлення автора, а тому його інтенції, виражені в тексті експресивним повідомленням, частіше досягають перлокуції. У наукових текстах другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. найуживаніші такі види експресивів негативної оцінності: шкодування, докір, перепрошення, осуд, зауваження тощо. Але найчастіше засобами негативної експресивності в наукових текстах означеного періоду позначена критика. Прагматичними функціями експресивів негативної оцінності часто були наголошування на недостатній якості, кількості відібраного фактичного матеріалу статті; спростування інформації певної наукової розвідки, висновків автора; засудження конкретних дій, вчинків певних осіб, які автор вважає неприйнятними, незбагненними, зрадницькими. Зазначене сприяло виправленню певних дій, вчинків, недоліків дослідження та глибшому розкриттю теми й запобігало девіаціям між адресантом і реципієнтом. Помічено, що науковці другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., хоча й дотримувалися конвенційності наукового стилю мовлення, мали високий рівень власної свободи висловлення із приводу тієї чи тієї проблеми. І хоч вільне транслювання своїх думок було політично переслідуваним, небезпечним, обмежувалося заборонами, значна частина тодішньої інтелігенції дозволяла собі мати право на власну думку, самоідентифікацію особистості через власні інтенції авторського тексту. The article substantiates the presence and establishes the specifics of the functioning of negative values in the scientific texts of the second half of the XIX – first half of the XX century. It is established that the emotionality of the message is formally often expressed through expressives of positive (praise, gratitude, wishes, greetings) and negative (negative surprise, regret, complaint, reproach, condemnation, apology, remarks) evaluation. The pragmatic task of expressives is the emotional impact on the recipient. The expression of emotional intellectual thoughts in certain language units draws the reader’s attention to the information message of the author, and therefore his intentions, expressed in the text by an expressive message, often reach perlocution. In the scientific texts of the second half of the XIX – first half of the XX century, the following types of negative evaluative expressions are most commonly used: regret, reproach, apology, condemnation, remarks, etc. But most often by means of negative expressiveness in scientific texts of this period marked criticism. The pragmatic functions of the expressions of negative evaluation were often the emphasis on insufficient quality, quantity of selected factual material of the scientific article; refutation of information of certain scientific intelligence, conclusions of the author; condemnation of specific actions, deeds of certain persons, which the author considers unacceptable, incomprehensible, treacherous. This helped to correct certain actions, deeds, shortcomings of the study and a deeper disclosure of the topic and prevented deviations between the addressee and the recipient. It was noticed that scientists of the second half of the ХІХ and the first half of the ХХ centuries, although adhering to the conventionality of the scientific style of speech, had a high level of their own freedom of expression on this or that problem. And although the free transmission of their opinions was politically persecuted, dangerous, limited by prohibitions, but much of the then intelligentsia allowed themselves the right to their own point of view, self-identification through the author’s own intentions of the text.